Індіанці напали на нас. Точніше, вони нас оточили. Усі вартові вистрілили одночасно, а це означало, що всі четверо бачили ворога. І в цьому ми невдовзі переконалися. З усіх боків лунав ворожий клич, і кулі вже свистіти не так далеко від нас. Індіанці оточували галявину. Перші постріли ворога не завдали нам великої шкоди. Кулі зачепили двох або трьох людей і поранили кількох коней. Поки що ми перебували поза межею досягання пострілів. Кулі падали переважно у ставок. Та якби індіанці підповзли ближче, їх вогонь міг би стати для нас смертоносним. Ми скупчилися на відкритій місцевості, тож були для них зручною мішенню. На щастя, наші пильні вартові помітили наближення ворога і вчасно подали сигнал тривоги. Це врятувало нас. Але про все це я думав пізніше. У критичну мить неможливо про щось розмірковувати. Характер нападу був ясний. Нас оточили і найкращою нашою відповіддю мала бути увага і зважені дії. Раптовий напад у першу хвилину трохи збив наш загін із пантелику. Крики воїнів змішалися з іржанням коней. Та невдовзі весь цей гул заглушив громовий голос Гікмена:

– Мерщій злазьте з коней! Біжіть до дерев! Злазьте з коней, швидше! Біжіть до дерев – і ховайтеся за них! Або, присягаюсь диявольським землетрусом, не один матусин синок сьогодні залишиться без скальпа! До дерев! До дерев!

Решта думали про те саме. Тому, не встиг старий мисливець договорити, як усі миттю спішилися і розбіглися хто куди. Кожен став за дерево, обличчям до лісу. Так утворилося замкнене коло. Кожен був захищений сосновим стовбуром. Ми стояли спиною один до одного і обличчям до ворога. Залишені нами коні металися по галявині. Поводи і стремена, що билися об їхні боки, ще більше їх полошили. Багато коней, проскочивши повз нас, кинулися в ліс і там потрапили в руки індіанців або, прорвавшись повз них, втекли в гущавину. Ми навіть не намагалися утримати їх. Кулі свистіли біля наших вух. Виступити з-за стовбурів, що правили нам за захист, означало приректи себе на вірну загибель. Вигідність нашої позиції була очевидна вже з першого погляду. Добре, що ми не зняли вартових раніше, тоді б індіанці заскочили нас зненацька. Вони безшумно підійшли б до узлісся, і тоді б ми точно опинилися в полоні. У лісі вони були б недосяжними для наших рушниць, а ми на відкритій місцевості потрапили б під смертоносний вогонь. Тепер вони не мали перед нами великої переваги. І нас, і індіанців однаково захищали стовбури. На щастя, ми дуже швидко виконали наказ Гікмена. У відповідь на ворожі постріли ми також не мовчали: через кілька секунд наші рушниці вступили в гру. Раз у раз чулися різкі сухі потріскування пострілів. І час від часу у нас виривався переможний крик, коли хтось із індіанців необережно виступав з-за дерева і падав од пострілу.