Здавалося, що вони про щось збуджено сперечалися. Серед них я впізнав головних провідників нашого загону: Гікмена, Везерфорда та інших. Гікмен і Везерфорд – обидва жваво жестикулювали, і для мене це було не вдивовижу – вони обговорювали подальший план дій. Такими були мої перші враження, та придивившись пильніше, я зрозумів, що помилився. То було не обговорення плану майбутніх дій. У хвилини затишшя, між залпами тріскоту сосен, мені вдалося розрізнити їхні голоси. Я зрозумів, що вони запекло сперечалися.

Раптом дим розсіявся, і поодаль од ставка я побачив ще одну групу людей, що складалася з шістьох осіб. Вони розбилися на дві частини, по троє; середнього міцно тримали двоє – очевидно, це були полонені.

Невже це індіанці? Двох ворогів, які серед хаосу полум’я і диму помчали через галявину, захопили в полон? Такими були мої перші думки, але в цю мить язик полум’я, що рвучко здійнявся до верхівок дерев, осяяв галявину сліпучим світлом. Я побачив усю групу, наче вдень. Я більше не сумнівався в тому, хто були ці полонені. Я бачив їхні бліді, спотворені від жаху обличчя. Навіть червоне полум’я не надавало їм червоного відтінку. Я відразу впізнав цих людей: це були Спенс і Вільямс.

Розділ LXXXVIII Швидка розправа

Розділ LXXXVIII

Швидка розправа

Я запитав негра, в чому річ, та перш ніж він встиг відповісти, уже сам усе зрозумів. Мій власний стан підказував правильну відповідь. Я згадав, що поранений кулею, і що інша застрягла в стовбурі дерева, і що кулі були випущені ззаду. Я гадав, що це все витівки дикунів, але це було не так! Це була справа рук двох лиходіїв – Спенса і Вільямса!

При цій думці мене охопив жах. Що ж це коїться? Тут я згадав минулу ніч: поведінка цих двох молодиків у лісі, підозрілі натяки старого Гікмена і його товариша та інші події, що відбулися раніше – все раптом спливло на поверхню.

Тут не обійшлося без Аренса Рінгольда! Боже ти мій, подумати лишень, що це чудовисько…

– Вони допитують двох негідників, – сказав Джек. – Ось і все!

– Кого? – запитав я машинально, хоча вже знав, про кого йшла мова.

– Маса Джордже, хіба ви не бачите їх? Чорт забирай! Вони білі, як облуплена гнилушка. Це Спенс і Вільямс. У вас стріляли вони, а не індіанці. Я відразу здогадався про це і сказав масі Гікмену. А маса Гікмен сказав, що він і сам це бачив. І маса Везерфорд теж бачив. Вони бачили, як ті стріляли. Тепер вони допитують їх перед стратою – ось, що вони роблять!

З якимось дивним інтересом я знову поглянув на цю групу.

Вогонь гудів уже не так сильно, смола майже вся згоріла, лише подеколи ставалися легкі вибухи. Голоси виразно долинали до мене з галявини. Я уважно вслухався в імпровізований судовий процес. Там виникла суперечка: судді ніяк не могли прийняти одностайного рішення. Одні вимагали негайної страти, інші заперечували проти такої швидкої розправи. Вони вважали, що для подальшого розслідування поки потрібно зберегти злочинцям життя.