Неподалік я побачив свого вірного негра, ще живого і теж у руках двох індіанців. Чому ж вони не вбили нас?

Від групи, що стовбичила навколо ватажка, відійшов чоловік і попрямував до мене. Виявилося, що це не вождь зі страусовим пір’ям, а його посланець. У руці він тримав пістолет. Я зрозумів, що пробила моя остання хвилина.

Він нахилився і підніс пістолет до мого вуха. Дивно, але чоловік вистрілив у повітря.

Я вирішив, що він промахнувся і зараз знову вистрілить. Але я помилився: очевидно, йому потрібне було світло. Під час пострілу я глянув йому в обличчя – то був індіанець. Мені здалося, що я раніше його десь бачив. Очевидно, індіанець знав мене.

Він швидко відійшов і наблизився до місця, де лежав полонений Джек. Я чув, як він знову вистрілив, схилившись над розпростертим тілом негра.

Потім індіанець піднявся і крикнув:

– Це вони! І обидва живі!

Мабуть, ця звістка призначалася для вождя в уборі з чорного пір’я. Почувши її, вождь щось вигукнув – я не зрозумів, що саме, – і відійшов убік.

Його голос справив на мене дивне враження. Він не був схожий на голос Оцеоли. Ми недовго залишалися на цьому місці. Привели коней, нас із Джеком підняли і міцно прив’язали до сідел. Потім подали сигнал, і ми рушили в путь через ліс. По обидва боки від нас їхали вершники-індіанці – охорона.

Розділ ХСI Три чорні пера

Розділ ХСI

Три чорні пера

Ми їхали всю ніч. Спалений ліс залишився далеко позаду. Ми перетнули савану і вступили в інший ліс – з гігантських дубів, пальм і магнолій. Я дізнався це по запаху квітів магнолії. Їх тонкий свіжий аромат було приємно вдихати після отруєної атмосфери, якою ми вже доста надихалися.

На світанку ми виїхали на галявину, де наші супротивники зробили привал.

Це була невелика галявина, всього кілька акрів завдовжки і завширшки, оточена зусібіч тісними рядами пальм, магнолій і дубів. Їх листя схилялося майже до землі, так що галявина здавалася огородженою величезною непроникною зеленою стіною.

У тьмяному вранішньому світлі мені вдалося розгледіти табір індіанців. Тут були два або три намети, поряд із ними прив’язані коні; навколо стояли і лежали в траві кілька людей, тісно притулившись один до одного – очевидно, для того, щоб зігрітися. Посеред галявини палало велике багаття. Навколо нього також юрмилися чоловіки і жінки.

Нас притягли на край табору. Часу для спостережень було небагато – відразу після прибуття нас грубо стягнули з коней і жбурнули у траву. Потім, зв’язаних по руках і ногах, розтягнули на спині, як дві шкури, розстелені для сушіння, і міцно прив’язали до кілочків, вбитих у землю.