«Дивись, таточку, на мене зараз. Чи бачиш ти мене з неба?..»

Тоді була така сама тиха місячна ніч. І здавалося Галі, що нема в світі нічого, крім лагідних татових рук, далекого шурхотіння верб понад ставом і легких поривів вітру, що похитують стару зашморгану фіранку такої ж зашморганої курної хати.

Тихо-тихо.

Плюскіт хіба почуєш коли-не-коли. То сом у каламутній річечці грає. Галя з дитинства боялась сомів. Кажуть, вони малечу їдять — бр-р-р!

Тихо-тихо.

До жінки неквапом підбрів Максим.

— Ну як ти, серце?

— Нічого, тримаюсь. Усе так дивно. Відчуваю, що змінююсь.

— І як воно?

— Я наче зникаю. Перестаю існувати.

Десь далеко відлунювали громовиці. Повітря було ще теплим, хоча вже відсиріло та посвіжіло, а вітерець потихеньку сильнішав. Доки подружжя стояло мовчки якийсь час, із заходу над обрієм уже виразно замиготіло — підіймалась горобина ніч.

— Твої мерці вже пооживали. Вони повністю тобі підвладні. Будуть хоч якимось захистом. Зараз їх приведе Степан. Ти не бійся тільки…

— Я? Ха-ха! Боятися? Ха-ха-ха! — розсміялась Галина, а тоді раптом злісно оскалилась і зблиснула очима. — Подивись на мене, Максиме. Хіба схоже, щоб я боялась?

Максим опустив погляд.

— Вибач.

— Нічого, любий, нічого. Просто це важко. Дуже важко — отак, поволі, вмирати, не перестаючи при цьому думати, рухатись, відчувати. Повір, просто вмерти набагато легше.

— Я вірю, вірю, серце.

Із-за хащ мелькнула Степанова постать, а тоді відразу декілька десятків тіней у наскоро зшитих сільськими майстринями чорних накидках. Стали наближатися.

— Я піду, серце, — важко промовив Максим. — Тут коло церкви з ними ти поки шо у безпеці. Я ше прийду пізніш. Треба хоч сяк-так розставити оборону. У селі ше ж багацько людей залишилось. Не можна допустити, шоб усі вони пішли на поживу легіону. Та і взагалі, не можна… Ота бійня важлива для Топеша. Я думаю, він далі піде на схід. А зараз отам під Конотопом підсилить легіони до того, шо затим зможе знищити війська Виговського, тим самим ше підсилить. Це може бути тоді вже чотири-п’ять легіонів. Він піде на схід, може, спочатку з Виговським, потім розіб’є його, далі царя, може, зайде в Москву, а там… Незліченна кількість живих людей по незміримих просторах Московії, невичерпні резерви. Мабуть, звідти він вдарить по Європі. Тим більше вся Азія, перські, татарські, турецькі землі, аж до хиновських — вони ж рясно засіяні древніми похованнями легіонерів, витязів, шляхти, підручних. Усе може вирішитися сьогодні. Якшо Топеша не спинити, він підсилиться настільки, шо вже буде запізно. Отак, серце.