Ще довго йому дорогою вчувався скажений сміх упириці.

VІІІ

VІІІ

Пожарський увірвався в Соснівку. Під страшні богозневажні мати він із командним складом мчав щосили на чолі двох невеличких загонів углиб села, закликаючи давити «ляхов, татар и хохлов». Наступ його був стрімкий, але малоорганізований.

Козаки стали в оборону.

Крізь ляскіт шабель, крики болотних птахів, мати, верески та тупіт кінських копит ніхто не почув дивного шуму з неба.

І ніхто не звів очі туди, угору, щоб уздріти, як легіон Ксені закрив собою місяць.

* * *

Ксеня вийшла за межі свого табору в степ, відкинула з очей неслухняне пасмо довгого густого волосся, важко зітхнула вдивлялася якийсь час у далекий обрій. Раптом голосно розсміялась:

— Ха-ха! Насмішив ти мене, пане гетьман! Таки насмішив! Ой…

Закотила рукава. Здійняла обидві руки в нічне небо.

— БувшИ ГосудареМ ЛегіонУ (Я наказую легіону)

ХилітЬ ЧолО ГосударЮ СвомУ (Коріться мені)

АЗ РаБ (Раби мої)

АЗ КарА ПолонЕ (Щось на кшталт — готовність).

— Хух! — видихнула. — Мечі до бою!

У цю хвилю високо в небі віддалік Соснівки полки стали у чіткий бойовий стрій, і була команда оголити мечі.

Ксеня розвернула долоні на схід до летючого легіону.

У строю відбулась перестановка.

* * *