Він зводить погляд до обрію — ті оченята геть залиті слізьми.

Тимчасом там, на землі, Галина закриває вуха долонями і голосно кричить. Сльози ллються по блідих щоках.

— Прости!

Вона падає на коліна.

— Прости!!!

Ледве дихає.

— Прости-и-и!…

Завалюється набік і, схлипуючи, шепоче знеможене «прости!»

Захарчук спинився у повітрі.

Дивиться на обрій.

І раптом падає.

Аж коло землі, коло призьби якоїсь напівзруйнованої хатини встає на коліна і торкається чолом землі.

— Я корюся Вам, моя княгине…

Легіон його в цей час переходить на Галин бік.

* * *

— Що, і ти, Брут?

Топеш задумався. Схилив голову.

— Великий і сильний Бог

Дорогою до Єрусалиму

Здіймає з могил лежачих,