ХV

ХV

Ксеня відчула поклик Топеша і розвертала легіон.

Дівчина випросталась, гучно щось вигукувала на марі та махала заклично руками.

Усе те дійство було чимось схоже на ритуальні поганські танці.

* * *

— Куди? Куди ділись вурдалаки?!! — Виговський ніяк не міг прийти до тями. — До світу ще ж довгенько. Вони нам потрібні зараз як ніколи.

В розташування вскочив захеканий зв’язковий козак.

— Пане гетьман! Пане гетьман!

— Що там?

— Вурдалаки знялись і линули кудись у бік Путивля. Усі до одного. Козаки з конотопської сотні донесли, що там у них щось непевне робиться. Дозорці повідомляють, що якийсь час тому ціла армада пронеслась на південний схід, застеляючи весь обрій.

— Дідько! — гетьман спохватився. — Коня мені хутчіш! У ставку пані Ксені! Бігом!!!

З гетьманом рушила сотня озброєних козаків.

…Ставка упирів була вже майже пуста. Залишилась тільки Ксеня зі свитою, та й ті намірились відправлятись, коли стріли в степу загін Виговського. Спинились на місці.

— Ксеню! — Гетьман був вельми роздратований. — Як це в дідька розуміти?!!

Ксеня вийшла наперед. Виглядала геть спокійною.

— Ви мій командир, ваша світлість, але у мене є керівництво вище за вас, і накази його не обговорюються. Ми йдемо.

— Ксеню! Ви розумієте, що це суперечить угоді? Ви розумієте, що це зрада?

— Зрада? — Ксеня нахмурилась. — Зрадники давно висять на осиках…

Виговський протер очі — йому знову згадалось недавнє марево.