Болько Чорний разом з Мишком також увірвались у середину юрми, ганяючись за молодими Попельками. Але німці та придворні слуги, налякані долею Клодвіга, обступили Лешків стіною.

Пиха і лютість поморців охолонули після першої ж сутички, в якій не вдалося їм зламати ворога. Вони відбивалися й відходили під натиском полян, що уперто наступали і, оточивши з обох боків пагорби, поспішали зімкнути кільце. Вільний до лісу шлях звужувався з кожною хвилиною. Лешки з жахом побачили, що обидва загони полян от-от займуть узлісся. І поморці поквапно почали відступати.

А в долині точилася найзапекліша битва; тут зіткнулися люди, котрі думали не про перемогу, а тільки про те, щоб вдовольнити войовничий запал та намордуватись. Бій не вщухав: ледве переривала його втома, як поновлювала нестримна лють. Із куп мертвих тіл раптом вставали, оживши, трупи, щоб з новою запеклістю ринути на ворога і впасти убитими наповал. Коні кусалися і, оскаженівши, топтали людей; собаки поморців і князів, виючи, кидалися на воїнів і падали, прохромлені списами.

Сонце вже давно хилилось до заходу, а битва все ще тривала; розпорошені лави поморців квапливо тікали до лісу. Лешки, боячися, щоб їх не схопили, ще раніше непомітно відступили із жменькою своїх найближчих прихильників. А для решти шлях був відтятий. Всіх, хто біг до лісу, перестрівав із своїм загоном Лютий і зганяв із пагорба назад у долину, на поле битви; поляни натискали з усіх кінців. У полон не хотіли брати нікого; почалася дика різанина; жменьку поморців, що розпачливо оборонялись, розгромили дощенту, — молотами цілились у голови, списами — у груди. Всю долину і схили пагорбів покрили трупи, і коли стемніло, не було кому битись і кого вбивати. Старшини верхи об'їжджали поле бою, а воїни, пойняті диким шалом, добивали тих, хто ще ворушився і стогнав. Останнє проміння вечірньої заграви освітило жаске видовище — поле, всіяне вбитими. По бойовищу блукали коні, обнюхуючи трупи, шукаючи полеглих господарів.

П'ястун і поранені воєводи дивились на пагорби; люди, що стояли купами по схилах, підносячи закривавлені руки, проголошували перемогу. Коли запала ніч, поляни розклали багаття й заспівали пісень. Челядники із смолоскипами в руках обходили поле і роздягали забитих. Ховати їх не поспішали: вони мали стати поживою для круків, що неспокійно кружляли вгорі.

П'ястун з воєводами примостився біля вогню. Почали раду радити, як бути: чи далі наступати, чи відпочивати?

Старий князь, за своєю звичкою, довго слухав, що казали інші, й не поспішав говорити. Лише коли всі висловились, промовив: