Добек важко зітхнув, дико повівши очима.

— А німець, котрий був з вами? Що з ним сталося? — допитувались старшини.

— Не міг вже більше терпіти його біля себе, — відповів Добек. — Під час ночівлі я для вовків засмажив його на розжареному вугіллі, щоб посмакували ним, бо інакше, мабуть, і не торкнулися б до нього.

Всі слухали Добка з великим зачудуванням; потім посипались запитання, як були озброєні поморці, німці і взагалі все вороже військо, про що говорили та в якому напрямі думали виступати. Добек відповідав, що вони поспішають стягнути підкріплення й готуються вирушити своїм звичайним шляхом, який веде до Ледниці, куди вже послані передові загони, аби перегородити полянам шлях до границі.

А тому треба квапитись, щоб не дати їм змоги далеко просунутися вперед. З того, що Добек побачив і почув, напрошувався висновок: дружина Лешків не така численна, як зібране П'ястуном військо, але озброєна краще. Старшини підбадьорились і загорілись бажанням якнайшвидше вступити в бій з ворогом, і тільки-но засіріло, за сигналом П'яста рушили на чолі вояцтва свого до озера Ледниці.

VIII

Збройні загони просувались до озера лісами, полями і нетрями тихо, ніби боялися сполохати звіра. Десь уже так судилося: воєводи, виступаючи з різних кінців, хоч і мало що знали в поході один про одного, вийшли на рівнину з навколишніх пущ в один і той же час. Це вважалося щасливою прикметою, і якби не наказ не порушувати мовчанки, мабуть, у всіх з грудей вирвався б радісний крик. П'ястун зійшов на пагорб; звідси йому видно було: загони посувалися в повному порядку, — загін приєднувався до загону. Вирішили затриматись тут до наступного дня і чекати на ворога, а якщо він не надійде, виступити усім військом у бік поморської пущі.

Не було ще й полудня; після прохолодної ночі осінній день випав теплий, погожий; у лісі ще блищала на листях роса, у полі весело світило сонце. Загони, сходячись із трьох напрямів, поволі почали шикуватися, коли раптом старшини, котрі стояли на пагорбі, помітили на узліссі юрму, що сунула на них із пущі.

Це було військо Лешків. Не сподівались вони зустріти полян у повній бойовій готовності, і перші їх шереги, виринувши з лісу й побачивши розташований на рівнині табір, стали як укопані. Серед ворожої раті, очевидно, почалося замішання; вершники поскакали в обидва боки, щоб розвідати сили супротивної сторони. В обох таборах панувала глибока, урочиста тиша. Поляни зовсім не злякались ворога і навіть не зрушили з місця. Та й поморцям, хоч, може, й раді були б відступити, вже пізно було тікати.