Несподівано до мене дійшло: я припускав, що для Лорена ця пригода лише гра, а тепер я розглянув можливість, що він діє цілком серйозно. І має намір розлучитися з Гіларі й одружитися із Саллі. Ця думка здалася мені нестерпною. Мені несила було далі спостерігати й чекати, і, щоб якось відвернути свою увагу, я швидко вдягнувся й поквапився через двір до депозитарію.
Нічний сторож сонно мене привітав, і я відімкнув двері й пішов до підвалу, в якому зберігалися золоті книги. Я дістав четверту книгу Гая. Приніс її до свого кабінету й, перш ніж розпочати читання, пішов по пляшку «Ґлен Ґранта». Мої два наркотики – слова й віскі.
Розгорнув сувій навмання й перечитав оду Гая, яку він присвятив своїй бойовій сокирі, осяйному крилу сонячного птаха. Коли я закінчив, я імпульсивно зняв велику сокиру з її почесного місця, погладив її мерехтливу поверхню й почав роздивлятися з новою увагою. Я був переконаний у тому, що саме про цю зброю написано в поемі. Хіба можна уявити собі інший предмет, який би так точно відповідав цьому опису? Я поклав сокиру собі на коліна, бажаючи, щоб вона розповіла мені про останні дні Опета. Я не сумнівався в тому, що вона брала активну участь у фінальній трагедії. Чому вона залишилася покинутою, річ, яку так любили і яку, проте, так недбало викинули, і вона пролежала нікому не потрібна й занедбана протягом майже двох тисяч років? Що сталося із Сокирником Гаєм, його царем та його містом?
Я читав і мріяв, і думки про Саллі й Лорена вже не так часто турбували мене. А проте під час кожного перепочинку від читання вони накочувалися на мене хвилею ревнощів і розпачу, який терзав мені нутрощі. Мене розривало між теперішнім часом і далеким минулим.
Я читав далі, обираючи ті частини сувою, які досі були невідомою територією, тоді як рівень віскі у пляшці невпинно знижувався, а довга ніч минала.
Коли почав народжуватися новий день, я натрапив на невеличку ділянку письма, яка заторкнула в мені нові глибини взаємного розуміння. Гай несподівано болісно скрикнув із самих глибин свого єства. Так ніби він більше не міг стримувати якесь давно придушуване в собі почуття й тепер викрикнув його з благанням, щоб його фізичний стан не брали до уваги, коли люди зрозуміють, яка його справжня вартість. Із ницої землі утворюється найчистіше золото, вигукує Гай, так і в його спотвореній плоті заховані справжні скарби.
Я прочитав цей уривок із півдесятка разів, щоб переконатися в правильності свого перекладу, перш ніж я остаточно зрозумів: Гай Бен-Амон був такий, як і я.