Він побачив перед собою великого чоловіка, мабуть, найбільшого серед тих, кого він будь-коли бачив; його блискуча чорна шкіра мала червонястий відтінок. М’язи на його плечах і руках були опуклі й вузлуваті. Жили на шиї теж випиналися. Він мав важку щелепу. Голова в нього здавалася круглою, як омитий річкою валун, а без головного убору скальп був голий, чорний і відполірований. Його товсті чорні ноги почасти прикривала розмаяна спідничка з леопардових китиць. Він стрибнув назустріч Гаю, злегка нахилившись і тримаючи під рукою важкого списа, гострий і блискучий наконечник якого прагнув устромитися у м’який живіт супротивника. Він рухався зі швидкістю леопарда, миттєво зреагувавши на атаку Гая, у ньому вгадувалося відчуття дикої сили та енергії, яке заблокувало напад сокирника і примусило його інстинктивно метнутися вбік у ту мить, коли лезо наконечника потужного списа вдарило крізь порожнечу там, де мав би бути живіт Гая.

Чорний велетень загарчав, коли його удар завмер у повітрі, й погляд його темно-жовтих очей прикипів до Гая. Він ударив знову, й Гай відстрибнув убік – наконечник списа знову посвистів повз нього, але Гай у своєму стрибку дістав гостряком, який стримів посередині леза сокири голі ребра велетня. Чорна шкіра з червонястим відтінком тріснула, на мить показавши білу кістку у глибинах рани, перш ніж струмінь темної крові затулив її. Цар зойкнув, коли відчув цей укус, і став колоти та рубати овода, який танцював перед ним. Кожен удар був шаленішим, кожен напад необміркованішим, а Гай дражнив супротивника, чекаючи своєї миті. Вона настала, й несподівано Гай опинився в середині кола, яке утворювали удари списа. Гостряком своєї сокири він націлився в стегнову артерію в паху велетня, угородивши різьблену крицю в туге тіло на півдюйма далі праворуч, не влучивши в артерію, проте повалив царя на одне коліно. Гай випручався. Сокира злетіла вгору, і Гай націлився завдати удару по круглому чорному черепу укляклого на одному коліні царя, який мав розколоти його до грудей.

– За Ваала! – крикнув він, опускаючи сокиру.

Але не завдав удару до кінця, бо змінив намір. Він ніколи не зрозумів, що то був за імпульс, який примусив його обкрутити сокиру й ударити по черепу царя не гострим лезом, а тупим боком, послабивши удар так, що його вистачило, аби велетень упав обличчям на землю, втративши тяму, але не вистачило на те, щоб проломити кістку його великої круглої голови.

Гай відстрибнув назад й одним швидким поглядом переконався в тому, що всі люди з супроводу царя венді лежать мертві на гранітній вершині, а його легіонери стоять навколо нього, спираючись на закривавлені мечі. Несподіванка нападу була повною й цілком успішною.