Гай обернувся й побіг на найвище місце пагорба. Голий і брудний від сажі й грязюки, він вимахував сокирою в себе над головою, а його команда теж кричала й вимахувала зброєю. Від броду сурма заграла наступ, і негайно пролунали крики, які передавали наказ від когорти до когорти.

Гай побачив, як Ланнон очолив першу хвилю наступу через брід. Легіон навалився на воїнів племені, які залишилися без командира, й легко прорвав лінію їхньої оборони, відкинувши їх назад до пагорбів і перетворивши на дезорганізовану юрбу. Вони бачили, як їхній цар упав, і кожен утратив дух до боротьби.

Із вершини пагорба Гай побачив, як точно в слушний момент Ланнон застосував дві останні резервні когорти. Оборона племені зламалася, і вони втратили всі ознаки організованого війська. Покинувши зброю, вони крикливою, охопленою панікою юрбою стали вливатися потоком між двома пагорбами.

У цю хвилину вродливий молодий Бекмор, який із двома когортами переправляв захоплену худобу до великої річки, вийшов із лісу. Він розгорнув свої війська на єдиній лінії відступу, що залишилася для вояків племені. Його повернення виявилося дуже вчасним, і Гай дивився із заздрісним професійним схваленням, як той віддавав свої накази. Коли сонце доторкнулося до обрію, огорнуте червоним і пурпуровим світлом, сурми ще раз просурмили наступ, і різанина та захоплення рабів тривали до глибокої ночі.

Гай переправив свій легіон та велику кількість захоплених у полон рабів, повантаживши всіх на запряжений слонами пліт біля Сета. Після битви біля броду на останніх милях переходу до великої річки більше ніхто не чинив опору. Полки венді були розгромлені, усі їхні військові вожді вбиті або захоплені в полон, і Ланнон торжествував.

Він сказав Гаєві:

– Мій Сонячний Пташе. Ти зробив більше, ніж я наказував тобі. Я навіть не здогадувався, що такий небезпечний ворог з’явився на моїх кордонах. Якби ми дали йому ще один рік, лише богам відомо, яким смертельно небезпечним він міг би стати.

– Ваал усміхнувся мені, – скромно відповів Гай.

– І Ланнон Гіканус також, – запевнив його Ланнон. – Який ми зібрали врожай, Сонячний Пташе? Чи старий Ріб-Адді зробив уже підрахунок?

– Думаю, що так, мій володарю.

– Пошли по нього, – розпорядився Ланнон, і Ріб-Адді з вимащеними в чорнилі пальцями та маленькими недовірливими очицями рахівника прийшов зі своїми сувоями.

Він зачитав списки худоби й рабів у кожній категорії, які детально охарактеризували наглядачі рабів.

– Ціни значно впадуть, величносте, – песимістично провістив Ріб-Адді. – Бо інші легіони теж взяли велику данину на тому березі великої річки. Мине два або й три роки, перш ніж ринки Опета зможуть поглинути таку кількість багатства.