– Проте сума грошей, яку здобув Шостий легіон Бен-Амона, має бути чималою, Ріб-Адді.

– Як сказав мій володар.

– Скільки? – запитав Ланнон.

Ріб-Адді здавався стривоженим.

– Я можу взяти на себе сміливість лише висловити здогад, величносте.

– То вислови його, – заохотив його Ланнон.

– Щонайбільше це може бути двадцять п’ять тисяч пальців золота… А щонайменше…

– Ти спроможний почути запах гною в алебастровій чаші з парфумами, – піддражнив Ланнон старого. – Не називай мені свої низькі цифри.

– Якщо так бажає мій володар.

Ріб-Адді вклонився, а Ланнон обернувся до Гая й схопив його за плече.

– Твоя частка складає одну соту, Сонячний Пташе. Двісті п’ятдесят пальців – ти нарешті станеш багатим чоловіком! Як ти почуваєшся, довідавшись про це?

– Це мене не засмучує, – Гай усміхнувся йому, а Ланнон радісно засміявся, обертаючись назад до Ріб-Адді.

– Запиши це до своєї книги, старий. Запиши, що Ланнон Гіканус вирішив розділити надвоє свою частку призу. Він додає половину своєї винагороди до винагороди командувачу легіону Гаю Бен-Амонові за його вміле керівництво кампанією.

– Мій володарю, це одна двадцята всієї суми, – енергійно запротестував Ріб-Адді. – Винагорода, що складе більш як тисячу пальців!

– Я й без тебе добре знаю цифри своїх прибутків, – запевнив його Ланнон.

Рахівник збирався протестувати далі, але він побачив вираз обличчя Ланнона.

– Гаразд, я запишу, – промурмотів він, а Гай підійшов до свого царя і вдячно опустився перед ним навколішки.

– Підведися! – наказав йому Ланнон, усміхаючись. – Не підлабузнюйся до мене, старий друже.

І Гай підвівся й став поруч зі стільцем Ланнона, спостерігаючи, як цар викликав до себе всіх офіцерів, які відзначилися в поході, й роздавав винагороди.

Гая опанував напад жадібності, він не міг повірити своєму щастю. Він багатий, багатий! Він сьогодні ж таки повинен принести жертву богам. Білого бика щонайменше. Як зазначив Ріб-Адді, ринок має бути переповнений, і Гай зможе купити такого бика задешево. Потім він пригадав, що тепер не має потреби скупитися.