Армія рабів здійснювала переправу. Двадцять мотузок були натягнені від південного берега до острова на середині річки, а тепер вони вже почали переносити їх на північний берег.

Брід був переповнений великою й ворухливою масою людей. Тримаючись за сплетені з кори мотузки, вони наполегливо перебиралися вбрід до острова. Видно було лише їхні голови, довгі лінії чорних крапок, навколо яких завихрювалася й пінилася вода. Уже п’ятнадцять або й двадцять тисяч рабів були у воді, й ця кількість неухильно зростала – то орда на південному березі підступала до берега й хапалася за мотузки.

Усе відбувалося саме так, як і припускав Гай. Кількість ворогів на південному березі незабаром зменшиться й стане не завеликою для нетерплячих воїнів Бекмора. Гай усміхнувся, коли уявив, як дратується Бекмор через цю затримку. Він має ще зачекати, вирішив Гай, дивлячись, як перші раби виринають із зеленої води і вдячно вилазять на острів, а їхня чорна шкіра блищить у ранковому сонячному світлі.

«Їхня радість передчасна», – подумав Гай. Їм треба подолати ще північну протоку річки, яка відокремлює їх від безпеки. Вони посунули з острова, тоді як позад них чорні, сплетені з кори мотузки натягувалися від великої ваги людських тіл, а острів уже кишів голою чорною плоттю. То було страхітливе видовище – така безліч людей, що намагаються перейти через річку, й густий натовп чорних чоловіків, які досі стояли на південному березі.

Якщо це Тимон, то в нього вистачить тямки, аби затримати найкращих людей в ар’єргарді. Гай подивився на чоловіків, які чекали своєї черги біля натягнутих мотузок, і вони здалися йому стійкішими й краще озброєними, ніж ті, які переходили через річку в авангарді. Він мусить дочекатися, коли їхня кількість зменшиться ще, перш ніж ризикне направити проти них невеличкий підрозділ Бекмора.

Гай перевів свою увагу назад, на брід, і побачив, що від острова лінії голів повільно рухаються через річку до далекого берега. Він побачив, що тепер йому доведеться ухвалити нелегке рішення. Якщо він затримає атаку набагато довше, тоді багато втікачів досягнуть до густих лісів півночі й назавжди опиняться поза досяжністю його армії. Проте якщо він ударить раніше, аніж вони встигнуть утекти, то примусить Бекмора воювати із силою, що значно переважає його в кількості. Вибір делікатний, і Гай ретельно обміркував його. Він остаточно ухвалив своє рішення, коли раптом подумав про той день у майбутньому, коли відрапортує своєму царю:

– Жоден із них не втік, величносте.

І він зміг майже почути відповідь: