Гай стрибнув із берега, упав на воду животом. І поплив крізь криваву воду, загрібаючи її своїми довгими й мускулястими руками, спінюючи поверхню сильними ногами.

На острові Тимон знайшов собі зброю. То були метальні списи обгорілих тіл, що вкривали землю.

Коли Гай намацав дно й побрів до берега, Тимон кинув перший із них. Гай відбив списа обертовим ударом сокири, схожої на розкриті крила метелика, й відкинув списа геть, наче комаху.

Тимон кинув наступного списа – і знову марно. Він кидав їх одного за одним, але Гай наближався до нього, ступаючи по скелястій, заваленій трупами землі, й кожен спис, якого він кидав, влучав у сокиру й падав убік на скелясту землю, не завдавши Гаю ніякої шкоди.

У розпачі Тимон нахилився й підняв один із річкових валунів, завбільшки з голову людини. Він підняв його над головою обома руками й, кинувши його, ступив крок уперед. Валун завдав Гаєві слизького удару по плечах і збив його з ніг – він упав на спину, а сокира вислизнула з його руки.

Тимон кинувся на нього, забувши про все у гніві й ненависті. Гай підхопився із землі й полетів на супротивника, наче кинутий спис.

Головою Гай ударив у тіло Тимона саме під грудною кліткою, і повітря з його легенів вилетіло йому з горла, наче спазматичний подих агонії. Тимон скорчився, перегнувшись удвічі й упав навколішки, схопившись за груди обома руками.

Гай піднявся над ним і вдарив його голою рукою, як гладіатор. Він ударив Тимона кісточками свого кулака під вухом, і Тимон звалився, втративши тяму, на тверду, скелясту поверхню.

– Я не можу вбити тебе, Тимоне. – Голос Гая долетів до нього крізь сірий туман і з великої відстані. – Хоч ти заслуговуєш на смерть, як ніхто досі не заслуговував на неї. Ти обманув мою довіру. Ти підняв меч проти мене й мого царя – і я повинен був би вбити тебе.

Обличчя Гая увійшло у фокус, і Тимон виявив, що він лежить на спині з витягнутими руками. Спробував поворухнутися і зрозумів, що зв’язаний. Ремінці були обмотані навколо його пальців і втримувалися кілками, забитими у тверду скельну землю. Він обернув голову й побачив, що лежить на північному березі острова, невидимий для спостерігачів на південному березі, наодинці з Гаєм.

На каменях поруч нього горіло невелике вогнище з плавучого дерева. Гай розпалив його з решток, які ледве жевріли, й у ньому нагрівався широкий наконечник списа, ратище якого було коротко обрубане.

– У нас мало часу. Скоро мої люди прийдуть сюди і знайдуть мене. І тоді ця справа більше не залежатиме від мене, – слушно пояснив Гай. – Я дав обіцянку своїм богам, тому не можу покарати тебе так, як ти того заслуговуєш. Але я маю також обов’язок перед своїм царем і своїм народом. Я не можу дозволити, щоб ти знову підняв проти нас меч. Римляни мали свій спосіб покарання в таких випадках, і, хоч я ненавиджу все, що походить із Риму, мені доведеться запозичити їхній приклад.