— Одні кажуть, — вів далі Біберштайн, — що ти скривдив мою доньку з помсти, з гніву на мене. Вроцлавський єпископ, який зволив приділити увагу цій справі, розповідає усім, що з гуситських і єретицьких підбурювань, аби мене як католика ущемити. А зембицький князь Ян стверджує, що ти виродок і що такою є твоя злочинна натура. Подейкують також, що ти з дияволом у змові й що диявол жертви тобі підсуває. Мені, щиро кажучи, однаково, але суто з цікавості: як воно насправді? Відповідай, коли я запитую!

Рейневан раптом збагнув, що він повністю й абсолютно забув текст промови на свій захист, яку заздалегідь склав для цієї нагоди, і яка мала, як передбачалося, затьмарити Сократову. Він збагнув це з почуттям, близьким до жаху.

— Я не збираюся… — у те, щоб голос хоч якось звучав, він вклав усі свої сили. — Я не збираюся брехати чи оббілювати себе. Я несу відповідальність за… За те, що сталося. За наслідки… Панна Катажина і я… Пане Яне, правда, що я завинив. Але я не злочинець, мене очорнили у ваших очах. У тому, що сталося між мною і Катажиною… У цьому не було злих намірів. Клянуся могилою матері, ні злих намірів, ні злочинного задуму. Усе сталося силою випадку…

— Випадку, — повільно повторив Біберштайн. — Дозволь-но, хай вгадаю: ти оце йдеш собі без злих намірів, повертаєшся, припустімо, з корчми додому. Ніченька темна, хоч око виколи. У темряві силою випадку на тебе наскакує моя дочка — і трах, зовсім випадково настромлюється на твій праник, який стирчить у тебе з ширінки. Так було? Якщо саме так, то в моїх очах ти розгрішений.

— Я готовий, — Рейневан набрав повітря в легені, - відшкодувати…

— Похвально, що готовий. Бо ж і відшкодуєш. Ще сьогодні.

— Я готовий узяти панну Катажину за жону.

— О! — Біберштайн повернув голову до Зеленої Дами, зануреної, здавалося, у споглядання власних нігтів. — Чуєте, пані, пані чашникова? Він готовий узяти! А я, як припускаю, повинен на таке (Легат почати нетямитися від щастя? Що в байстряти буде батько, а в Касі — чоловік? Йому що, ніхто не пояснив ситуації? Того, що мені досить пальцем кивнути, як тут з’явиться черга із сорока охочих? Що я, Біберштайн, можу чоловіками для Біберштайнівни перебирати, як захочу? Послухай-но, шмаркачу. Як на чоловіка моєї Каськи, ти не виконуєш умов. Ти вигнанець. Ти єретик. А якби цього було мало, ти цілковитий голяк. Жебрак. Так-так, Ян Зембицький конфіскував у вас, Беляв, усю батьківщину. За зраду та єретицтво.

— А понад усе, — пан на Штольці підвищив голос, — потрібен приклад. Щоби був досить переконливий. Такий, щоб про нього говорили по всьому Шльонську. Такий, щоб надовго запам’ятали. Коли бракує страшних прикладів, коли злочини минаються безкарно, суспільство деморалізується. Я маю рацію?