— Прекрасна пані, - він ще нижче схилив голову. — Зелена Дамо. Твоя глорія не промине ніколи. Ні твоя глорія, ні твоя врода, яка не має рівних. Ах… Якби доля звела нас за інших…

— Нічого не говори, — муркнула вона. — Нічого не говори і йди вже. Я теж іду. Мені треба швидко почати молитися.

* * *

Наступного дня вони прибули у Штольц.

РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ

РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ

у якому в замку Штольц з’ясовуються різні речі. У тому числі й той факт, що в усьому винні, по черзі: підступність жінок і Вольфрам Панневіц.

Ян фон Біберштайн, пан на замку Штольц, був схожий на свого брата Ульріха, як близнюк. Усі знали, що пан на Штольці значно молодший від пана на Фридланді, але це не впадало в очі. Зумовлював це вигляд лицарів, воістину гомерівський: зріст титанів, постава героїв, плечі гідні Аякса. До того ж, щоб уже повністю вичерпати гомерівські порівняння, обличчя і грецькі носи обох панів Біберштайнів негайно наводили на гадку про Агамемнона Атрида, володаря Мікен. Поважного, гордовитого, вельможного, шляхетного — але який цього дня мав не найкращий настрій.

Ян фон Біберштайн чекав на них у замковій зброярні — палаті з високим склепінням, пронизливо холодній і просмородженій залізяччям.

Він явно був не в найкращому гуморі.

— Усім вийти! — закомандував він, як тільки переступив поріг, голосом, від якого задрижали рогатини та глевії у стояках під стінами. — Тут будуть обговорюватися приватні та сімейні справи! Усім вийти, я сказав! Вас, пані чашникова, це не стосується, звичайно ж. Твоя, пані чашникова, особа нам приємна, а присутність бажана.

Зелена Дама легко кивнула головою, поправила манжет жестом, що свідчив про помірну зацікавленість. Рейневан не повірив. Вона була зацікавлена. Мабуть, навіть дуже.

Пан на Штольці склав руки на грудях. Може, випадково, але він став так, що повішений на стіні щит з червоним рогом опинився у нього просто над головою.

— Диявол, либонь, — промовив він, дивлячись на Рейневана так, як міг би дивитися Поліфем на Одіссея та його товаришів. — Диявол, либонь, спокусив мене їхати до Зембиць на турнір, тоді, у день Різдва Богородиці. Диявол був у цьому замішаний, поза сумнівом. Якби не пекельні сили, не сталися б усі ці нещастя. Я ніколи про тебе не почув би. Не знав би, що ти існуєш. Не мусив би завдавати собі стільки клопоту, щоби ти нарешті перестав існувати.

Він на хвилину замовк. Рейневан був тихо. Навіть дихав тихо.