Ютта не відходила від Рейневана ні на крок. Її очі блищали від сліз та любові.

* * *

Війна, про яку вони вже встигли забути, нагадала про себе незабаром після Трійці. Вранці першого дня червня Рейневана, Ютту та черниць з Білого Костелу стривожив гуркіт гармат, який долинав із заходу. Ще до того, як до монастиря дійшли перші докладні відомості, Рейневан уже здогадувався в чім річ. Ян Колда з Жампаха не відступив разом з армією Прокопа Голого, залишився у Шльонську, за мурами замку у Шленжі. Він сам та його розбійницька дружина були для сілезців більмом на оці і шпичаком у задниці, бо занадто докучали, аби їх можна було терпіти. Сильний та озброєний важкими бомбардами вроцлавсько-свидницький контингент узяв шленжанський замок в облогу й розпочав обстріл, закликаючи Яна Колду здатися. Колда, як доносила стоголоса чутка, у відповідь застосував до обложників популярну в народі назву чоловічих статевих органів і запропонував їм зайнятися взаємним самцеложством. Після чого відповів зі стін вогнем власної артилерії.

Перестрілка тривала тиждень, і протягом тижня Рейневан аж згорав від кортячки вирушити під Шленжу і якось допомогти Колді, от хоч би й диверсією та саботажем. Він ледве ходив, про їзду верхи міг лише мріяти, але рвався в бій. Край цим пориванням поклала й остаточно перешкодила воєнним планам Ютта. Ютта була категоричною. Вона поставила ультиматум: або вона, або війна. Рейневан вибрав її.

Яи Колда з Жампаха оборонявся протягом наступного тижня, завдаючи сілезцям настільки дошкульних втрат, що коли він нарешті вичерпав можливості подальшого опору, то мав сприятливу позицію в переговорах. Наступного дня після святого Антонія[289] він капітулював, але на почесних умовах, з обіцянкою вільного відступу до Чехії. Що ж до шленжанського замку, то щоб він, боронь Боже, не прислужився якомусь наступному Колді, сілезці його зруйнували, не залишивши каменя на камені.

Про всі ці подробиці Рейневан дізнався від городника, який працював у грангії при монастирі й мав — крім надійних джерел інформації — любов до пліток і самородний талант до них. Після падіння Шленжі городник приніс плітки доволі тривожні. Шльонськ нарешті охолов після гуситського великоднього рейду. І почав реагувати. Різко й досить криваво. Ешафоти стікали кров’ю тих, хто злякався в бою або укладав угоди з чехами. Шкварчали на багаттях прихильники гусизму і ті, кого лише підозрювали в такій прихильності. Конали на колесах та на шлях селяни, які співпрацювали з гуситами. Шибениці вгиналися під тягарем тих, на кого були доноси. При цій же нагоді катували та страчували тих, хто взагалі не мав із гусизмом нічого спільного. Зрештою, тих же, що й завжди: євреїв, вільнодумців, трубадурів, алхіміків та баб-абортувальниць.