— Хіба? — сумно всміхнулася Жоана. — Відколи це ти почав вірити в безсмертя душі?

— А ні відколи. Проте це ніскілечки не заважатиме мені використовувати такі арґументи, щоб переконати в своїй правоті йолопів, які вірять в усілякі байки про Бога та безсмертну душу… Припини кривлятися, Жоано! І облиш свою проповідь при собі. З мене досить того, що я справно ходжу до церкви.

— Це ще більший гріх, Сандро: прикидатися, що віриш, коли в серці немає ні краплини віри.

— Годі, я сказав! — прикрикнув ґраф, ляснувши долонею по столу. — Не заводься, прошу тебе… Так отож, превелебний Лотар обіцяє незабаром запропонувати свій трактат на розгляд конґреґації священної канцелярії і впевнений, що не пізніше наступного Різдва, тобто за півтора року, папа схвалить його і внесе до списку Вселенської Суми Теології[28].

— Невже? — засумнівалася Жоана. — Ти гадаєш, що найсвятіший отець підтримає твої домагання? Але ж він вельми прихильний до дядька — та й до Марґарити також, хоч і засуджує її розпусну поведінку.

— А я й у гадці не маю звертатися до нього за підтримкою. Єдине, що від нього потрібно, це схвалення трактату, в якому жодного разу не згадується Навара, як, власне, й будь-яка інша країна. Питання про престолонаслідування розглядається там безвідносно до якогось конкретного випадку, і нікому й на думку не спаде пов’язувати його з Наварою; тільки б ніхто не дізнався, що його було написано на моє замовлення, і все буде гаразд. Положення трактату цілком узгоджуються з нині чинними нормами римського права, в незмінності яких кровно зацікавлений весь рід Юліїв. Ну а папа, сам Юлій, гадаю, не проґавить нагоди зробити родичам послугу, тим більше важливу, що останнім часом серед вищої італійської знаті посилилися настрої на користь елективної монархії — щоб імператора обирав Сенат, як це було в давнину, ще до Корнелія Великого. От тоді я й заявлю про свої права, посилаючись на їх канонічну обґрунтованість, і таким чином позбавлю дядька та Марґариту підтримки з боку Рима. От тоді й подивимося, дорогий дядечку, хто сміятиметься останнім! — При цьому ґрафові очі так хижо й зловтішно заблищали, що Жоані аж моторошно стало.

— Сандро, любий! — благально озвалася вона. — Тільки не треба крові! Дай мені слово, що обійдешся без крові. Прошу тебе, дуже прошу. Бо інакше мені доведеться розповісти про все тат… — вона почервоніла й опустила очі, — дядькові.

Александрові губи скривилися в глузливій усмішці:

— Таткові, так? Він для тебе татусь. Тобі байдуже, що твій справжній батько… Втім, гаразд. Не турбуйся, сестричко, я не кровожерливий. До сили я вдамся хіба що в крайньому разі, і вже ніяк не посягатиму на життя милих твоєму серцю узурпаторів — дядька та кузини. Бо ж якщо я буду причетний до їхньої смерті, Сенат відмовиться проголосити мене королем і віддасть корону дядькові Клавдію. А такий варіант мене зовсім не влаштовує. Краще я зачекаю рік-півтора, тим часом вербуватиму собі прихильників, а коли папа схвалить трактат про престолонаслідування, порушу це питання на Сенаті, ініцію гучний процес і виграю його.