— Я не можу заснути, Сандро. Я так скучила за тобою, а ти щойно приїхав — і відразу за справи. Невже вони не зачекають?

— Справи ніколи не чекають, сестричко. І взагалі, даремно ти прийшла. Якщо дядько дізнається, що ти була в мене вночі, знову почне дорікати: „Ой, донечко, ти розриваєш моє серце!…“

По губах Жоани ковзнула вимучена усмішка.

Брат лагідно дивився на неї — єдину істоту, яку він по-справжньому любив, водночас зневажаючи всіх інших, лютою ненавистю ненавидячи весь світ, що так жорстоко й підступно повівся з ним. Онук короля, син його старшого сина, що з дурного розуму помер раніше за батька, Александр був позбавлений дідом законного спадку — королівської корони. Покійний король Рікард був вельми прихильний до меншого сина, теперішнього короля, і дуже неприязно ставився до старшого, а після його смерті переніс усю свою нелюбов на Александра. Він примусив його, одинадцятирічного хлопчака, зректися всіх прав на престол, і відтоді Александрове життя було отруєне ненавистю, злобою й заздрощами. Упродовж багатьох років йому ні вдень, ні вночі не давала спокою думка, що якби його батько не був таким непокірливим сином, то Александром Х, королем Навари, була б інша людина. А саме — він, Александр Біскайський.

Рік за роком, крапля за краплею, ця отрута дедалі глибше проникала в його душу. Поступово його серце зашкарубіло, він перестав вірити в Бога й боятися пекла, безсилу й попервах нестямну лють змінили глибокий цинізм, холодний розрахунок і повсякчасне лицемірство. Александр не мав жодного друга, він узагалі забув, що означає слово „дружба“. Всі його думки та почуття підкорялися одному імперативу: будь-що повернути собі втрачену корону, і з огляду на це він поділяв людство на три табори — тих, хто стоїть йому на заваді, тих, кого він може використати для досягнення своєї мети, і тих, хто ні зашкодити, ні посприяти йому неспроможний. До цих останніх він ставився з презирством і зневагою, як до нижчих істот, однак старанно приховував це, а при потребі міг навіть вдавати з себе приязного та доброзичливого, і робив це так майстерно, майже віртуозно, що мало кому вдавалося роздивитись за зовнішнім лоском блискучого й респектабельного вельможі потворну суть озлобленого, безпринципного владолюбця.

Одружуючись із Бланкою, ґраф вбачав у ній не жінку, не майбутню супутницю життя, а передусім один із засобів здійснення своєї заповітної мрії. Знаючи про ніжну любов наслідного принца Альфонсо до старшої із своїх сестер, він розглядав цей шлюб, як вельми вдалий у тактичному і стратеґічному плані хід. Наварський король, між іншим, гідно оцінив дипломатичний успіх небожа і двічі за останні півроку відряджав його на чолі нечисленного й погано підготовленого війська на придушення селянських заколотів у Країні Басків, потайки сподіваючись, що там він зустріне свою смерть.