— Я буду великодушним, безжальним і непохитним, — оголосив він. — Я не дозволю тобі губити своє життя. Ти вільна.
Марґарита перестала хникати й недовірливо поглянула на нього.
— Правда?
— Клянуся хвостом Вельзевула, як каже Ернан. Тепер уже ніщо не примусить мене одружитися з тобою.
— Ти справді відмовляєшся від мене? — з боязкою надією і чималою часткою гіркоти в голосі перепитала вона.
— Навідсіч. З тобою я матиму багато клопоту: інші чоловіки не подарують мені твоєї вірності, вони вважатимуть мене нахабним еґоїстом і деспотом, що одноосібно привласнив такий безцінний скарб. Адже ніхто в здоровому глузді не повірить, що ти не зраджуєш мене з власної волі. Про мене розповідатимуть жахливі історії, буцімто я регулярно катую тебе, змушуючи до подружньої вірності. Поступово навколо тебе виникне ореол мучениці… Що таке? Знову плачеш?
— Це я від радості, любий… І трохи — від смутку. Коли ти поїдеш, мені дуже бракуватиме тебе. А ти? Бодай зрідка згадуватимеш мене?
— Ох, любонько, — сонно пробурмотів Філіп. — Я ніколи не забуду тебе. Твоє тіло таке досконале, ти така палка, така ніжна, така чарівна…
— А як же ґалльська корона? — хопилася Марґарита. — Ми ж з тобою… Певніше, ти… Невже ти відмовишся від своїх претензій? Не вірю. Не можу повірити. Ти напевно щось затіваєш — але що?
Філіп не відповів. Втома нарешті здолала його, і він заснув мертвим сном. Марґарита ніжно торкнулася губами до його лоба, потім тихенько вибралася з ліжка і неквапно вдяглася. Видобувши зі свічника запалену свічку, вона востаннє поглянула на сплячого Філіпа — і саме тієї миті його обличчя осяяла щаслива й безтурботна усмішка.
„Цікаво, що йому сниться?“ — думала Марґарита, простуючи до дверей. — „Чи хто?… Може, Бланка?… А втім, це не важливо. Між нами все скінчено. Назавжди. Безповоротно… Так!“ — переконувала вона себе. — „Безповоротно! Він мій злий ґеній. Я не можу кохати його… Дякую тобі, Господи, що ти звільнив мене від цього чудовиська. І нехай тепер йому сниться хто завгодно — та тільки не я…“
А Філіпу снилися Періґор, Руерґ та Ґотія. У цьому віщому сні вони уявлялись йому трьома сходинками на підвищення перед вівтарем у соборі Святого Павла в Тулузі, де за давньою традицією відбувається коронація королів Ґаллії. І бачив він усипану коштовними каменями золоту корону королівства Ґалльського, яку покладає на його чоло Марк де Філіпо, архієпископ Тулузький, вінчаючи свого єдинокровного брата на царство в одній з наймогутніших європейських держав…
Розділ XXXIX
Розділ XXXIX
Розділ XXXIX