— Вибач за нескромне запитання, Цезарю, але кому з них ти віддаєш перевагу?

— Певна річ, твоєму синові. Ґраф Людовік у свої тринадцять років вже встиг відзначитися далеко не з кращого боку. Як людині йому бракує душевної м’якості, а як майбутньому правителеві — розуму та здорового глузду. Він занадто жорстокий, неврівноважений і дріб’язковий, щоб бути королем Ґаллії й чоловіком моєї єдиної доньки. — Імператор пильно подивився герцоґові в очі. — Я розумію це так, що ти… — він зробив вичікувальну паузу.

— Так, Цезарю. Від імені мого сина Філіпа я прошу в тебе руки твоєї дочки Анни Юлії.

На губах імператора заграла добродушна усмішка.

— Я згоден, вельможо. Якщо не заперечуєш, завтра ж наші міністри розпочнуть консультації щодо майбутньої шлюбної угоди. А стосовно ґарантій виконання нашої усної домовленості…

— Авґусте Юлію! — гордо скинув голову герцоґ. — Я анітрохи не сумніваюся в непорушності твого слова.

— І рівно ж не дозволиш піддавати сумніву непорушність свого, — додав імператор. — Але ти хибно зрозумів мої слова, вельмишановний. Утім, і я висловився не найкращим чином, за що всіляко перепрошую. Я лише хотів сказати, що укладання шлюбної угоди може затягнутися, а тим часом було б бажано ще до її підписання внести певну ясність у наші стосунки, щоб не лише ми, а й усі інші не сумнівалися в серйозності наших намірів. Повір, я дужче, ніж ти, прагну цього шлюбу — і як Аннин батько, і як король Італії. Твій син неодмінно стане великим государем. Спадщина моєї доньки не зіграє вирішальної ролі, вона лише полегшить йому виконання свого призначення, але ніщо не в змозі зупинити його на шляху до прийдешньої слави та величі. І я, звичайно, зацікавлений у тому, щоб наші країни й наші народи жили в мирі та злагоді.

— Ти лестиш моєму батьківському самолюбству, Цезарю, — сказав герцоґ.

— Аж ніяк, мій шляхетний вельможо. Це не лестощі, це факт. Мабуть, тобі відомо, що я серйозно займаюся астрологією, і мої скромні досягнення в цій царині людського знання високо цінуються багатьма видатними вченими не лише християнського, а й ісламського світу. Так от, ще вісім років тому я склав гороскоп на твого сина Філіпа, а потім щорічно уточнював отримані результати — зорі цілком певно обіцяють йому велике майбутнє, і що далі, то певніше. А зорі, повір мені, ніколи не брешуть, треба лише правильно розуміти їхню мову. Тепер, сподіваюся, ти розумієш, чому я не хочу проґавити такого зятя, як твій син.

„Ти диви,“ — подумав герцоґ. — „Як збігаються наші бажання! Такої невістки, як Анна, я теж не хочу проґавити.“