— Крім того, — продовжував імператор, — твій син явно потребує значно твердіших ґарантій, ніж моя приватна обіцянка. Адже, повіривши мені на слово, він не зможе одружитися з Марґаритою Наварською — ми ж не сарацини якісь, чия нечестива віра дозволяє їм мати по чотири дружини.

— Безумовно, Цезарю, — погодився герцоґ.

— А коли так, ніщо не заважає нам оголосити про майбутні заручини… — Нараз імператор всміхнувся й додав: — Нас, чого доброго, ще назвуть недбалими батьками, коли дізнаються, з яким непристойним поспіхом ми розпорядилися долею наших дітей. Утім, щодо цього я маю ідею.

Він встав з крісла й підвів руку, закликаючи всіх присутніх до уваги.

— Панове! Я радий повідомити вам приємну для мене і, можливо, цікаву для вас новину. Після тривалих консультацій з високоповажним герцоґом Аквітанським ми, нарешті, дійшли обопільної згоди з усіх принципових моментів, і з почуттям глибокого задоволення я сповіщаю, що віддаю дочку мою Анну за дружину достойному принцові Філіпу, синові вищезгаданого герцоґа.

Вельможі в залі схвально загомоніли — щоправда, не всі. Король Навари очманіло поглянув на герцоґа та імператора, що роздавали у відповідь на привітання променисті усмішки; потім крадькома ущипнув себе за руку і, пересвідчившись, що не марить, подумки вилаявся. Лихі передчуття, що охопили його, коли Філіп обрав королевою любові та краси Анну Юлію Римську, не забарилися справдитись. Ще напередодні донька запевняла його, що її шлюб з Філіпом Аквітанським справа вирішена, — і ось тобі!… А він бо ж так сподівався…

„Ну, все!“ — сердито подумав король, не в силах стримати зубовного скреготу. — „Годі мені панькатися з нею! Терпіння моє луснуло… Атож, луснуло!“ — в безсилій люті під’юджував себе він. — „Лишилися Оска, Шампань, небожі Педро та Рікард — і от з одним із них вона неодмінно одружиться. А коли впиратиметься, силою приведу її до вівтаря…“

А тим часом імператор, сідаючи в своє крісло, сказав герцоґові:

— Гадаю, вельмишановний, що така ґарантія влаштує всіх нас — і тебе, і мене, і твого сина.

— Атож, — кивнув той. — Цілком влаштує.

Розділ XXXVIII

Розділ XXXVIII

у якому Марґарита позбувається мани, а Філіп бачить солодкі сни

Після цього невеличкого, але дуже важливого відступу, повернімося до Філіпа та Марґарити. Як ми вже знаємо, Філіп, залишившись сам на сам з принцесою, сказав:

— Отже, пані, я слухаю. Що привело вас до мене о такій пізній порі?

Марґарита різко схопилася на ноги.

— Чи не могли б ви принаймні не лежати в присутності дами! — в її голосі виразно забриніли істеричні нотки. — Ач, як розляглися! Як… як лінива свинюка — ось як!