Бланка заперечно похитала головою:

— Ні, Філіпе.

— Але чому, чому? Невже я не подобаюся тобі?

Бланка промовчала. Продовжуючи тримати її в обіймах, Філіп вільною рукою погладив крізь тканину спідниць і сукні її стегно, відтак пробіг пальцями вздовж стану аж до грудей, полоскотав її підборіддя, шию, за вушком… Бланка глибоко й часто дихала, вся паленіючи від сорому й солодкого збудження.

— Невже я не подобаюся тобі? — повторив своє запитання Філіп.

— Та ні, подобаєшся, — тремтливим голосом, мало не благально, відповіла Бланка. Якось само собою вона перейшла на ти, розуміючи, що за цих обставин звертання у множині виглядало б щонайменше комічно. — Навіть дуже подобаєшся. Але я кохаю іншого.

— Пана де Монтіні?

— Так.

— А якби не кохала його, погодилася б стати моєю?

Бланка збентежено опустила очі.

— Так, — після хвилинної мовчанки сказала вона. — Тоді б я погодилася.

Філіп зітхнув і просто поклав руку їй на коліно.

— Ти помиляєшся, Бланко. Насправді ти не кохаєш Монтіні, а просто захоплена ним. Ти не можеш його любити, я цього певен.

— І, либонь, тому, — саркастично мовила вона, — що він мені не рівня?

— Аж ніяк, сонечко. Я з власного досвіду знаю, що кохання не зважає на кастові забобони. Але зараз ідеться про інше.

— Про що?

— Саме про те, як ти сприйняла мої поради Ґабріелеві.

— Це паскудство!

— Отож-бо. Ти вважаєш це паскудством — і не лише те, що я дав ці поради в присутності жінок, а й те, що я взагалі даю такі поради. Отже, ви з Монтіні нічого такого не…

Цієї миті Бланка затисла йому рота рукою.