— Брешеш! Ти кажеш це всім жінкам, яких хочеш звабити.

— Та тільки не тобі, серденько. Тобі я не брешу. Я просив твоєї руки зовсім не тому, що ти була скомпрометована тими безглуздими чутками. Далебі, якби я одружувався з усіма дівчатами, чия репутація була підмочена через мене, то був би володарем одного з найбільших гаремів у всьому мусульманському світі. Але ж я не мусульманин, а принц християнський, і я збирався взяти собі за дружину ту, що подобалася мені понад усе на світі. Тебе, люба моя, тебе, кохана…

Цього разу йому швидко вдалося розстібнути корсаж і оголити її плечі та груди. Спершу Бланка не могла зібратися на силі для рішучого опору, пам’ятаючи недавню погрозу Філіпа зґвалтувати її, а трохи згодом їй довелося спрямувати всі зусилля на те, щоб утамувати жагу, що нараз збурилась у ній від легеньких, але безмежно ніжних доторків до її шкіри його пальців та губ.

— Філіпе, не треба… прошу… — благально прошептала вона.

— Невже я чимось гірший за твого Монтіні? — запитав Філіп, пристрасно дивлячись їй в очі. — Скажи: чим?

Бланка до болю закусила губу, ледве стримуючись, щоб не вигукнути: „Та нічим!“ — і припасти до його вуст жадібним поцілунком.

Філіп пригорнув Бланчину голову до своїх грудей і зарився лицем у її пахуче волосся. Вона тихо стогнала в знемозі, а її руки дедалі міцніше обхоплювали його плечі. Нарешті Філіп підняв до себе її лице і палко промовив:

— Я люблю тебе, Бланко. Справді люблю. Я дуже шкодую, що ми не одружилися… А ти любиш мене?

Замість відповіді вона заплющила свої імлисті карі очі і трохи розтулила губи. Нахиливши голову, Філіп торкнувся до них своїми губами — а за якусь мить вони злилися воєдино в жагучому поцілунку.

Цілувалася Бланка уміло (щодо цього Монтіні не можна було дорікнути), а її вуста були такі солодкі, що Філіп геть одурів. Він перекинув її навзнак і, не звертаючи уваги на протести, благання та погрози, запустив руки їй під спідниці. При цьому оголена права нога Бланки опинилася між Філіповими ногами, і, швидше машинально, ніж усвідомлено, вона вдарила коліном йому в пах.

Удар вийшов не дуже сильним, але цілком достатнім, щоб Філіп, завивши від болю, зігнувся навпіл і гепнувся з канапи на підлогу. Бланка прибрала сидячого положення, обсмикнула сукню і прикрила оголені груди.

— Коломбо! — голосно покликала вона.

Тут-таки до кімнати вбігла молоденька покоївка. Вона міцно стискала свої тонкі губи, ледве тамуючи сміх, а в її великих чорних очах танцювали лукаві бісики. Вона явно була в курсі всього, що тут відбувалося.

— Коломбо, дорогенька, — сказала їй Бланка. — Пан принц збирається йти. Проведи його, щоб, бува, не заблукав.