Коли Філіп та Ізабела виходили із залу, за їхньою спиною почувся в’їдливий коментар Марґарити:

— Перепрошую за недовіру, кузене Фернандо. Я ж була подумала, що ви трохи перебільшили щодо кількох побачень за одну ніч…

Філіп добродушно всміхнувся. Він уже забув про свою сутичку з Марґаритою. Бувши загалом злопам’ятним, Філіп, проте, не міг довго сердитися на гарненьких жінок.

— Боюся, принцесо, — тихо промовив він, — що ґраф, ваш чоловік, сьогодні навряд чи спроможеться відвідати подружнє ложе.

Ізабела вдала, що не зрозуміла його тонкого натяку, а паж, що супроводжував їх, крадькома захихотів.

Розділ XLVI

Розділ XLVI

у якому Філіп засвідчує, що не звик довго залишатися боржником

По дорозі до східної вежі вони не розмовляли. Ізабела скоса зиркала на Філіпа і чимраз дужче шарілася. У всьому її вигляді, в кожному її порухові відчувалося надзвичайне напруження, ніби вона вирішувала про себе якусь болісну дилему.

Біля дверей її покоїв Філіп узяв Ізабелу за обидві руки і запитав:

— Так ви точно спалили мої боргові розписки чи, може, десь заховали їх?

У відповідь вона зміряла його млосним поглядом і тихо, але пристрасно, мовила:

— Анна просто не розуміє, як їй пощастило з чоловіком. Та я б на її місці й думати забула про дівчат.

Ізабела рвучко притислася до Філіпа і жадібно поцілувала його в губи. Філіп не розгубився й відразу ж обхопив руками її гнучкий стан, проте вона вирвалася з його обіймів і, прошептавши: „Прости мене, Господи!“ — зникла за дверима.

Кілька секунд Філіп стояв нерухомо, прикипівши поглядом до зачинений дверей. Потім поглянув на осміхненого пажа, потім знову на двері, промимрив: „Чорти лисі!“ — й увірвався досередини.

У два стрибки він перетнув передпокій і вихором залетів до кімнати, замалим не наскочивши на Ізабелу. Її обличчя було бліде, як мармур; вона притискала руки до грудей і уривчасто дихала. У напівтемряві кімнати, освітленою лише однією свічкою, її смарагдові очі сяяли, як дві зірки.

„У мене ще ніколи не було зеленооких жінок,“ — чомусь подумав Філіп.