— Блокувати вибори? — перепитав Ґастон. — Яким чином?

— Їх одинадцять, цебто більше третини від загальної кількості. А для того, щоб папа був обраний, його кандидатура має зібрати не менше двох третин голосів від присутніх на конклаві кардиналів. Вибори відбуваються щодня, вранці і ввечері, і щоразу кожен з цих одинадцяти кардиналів голосує сам за себе.

— Ага, зрозуміло. Отже, в тому, що в нас досі немає папи, винні прихильники об’єднання?

— Не зовсім так. Чортова дюжина запеклих противників також не ликом шиті. Вони й собі присягнули на Євангелії, що до кінця відстоюватимуть чистоту віри і не допустять поступок ортодоксам. Біда в тому, що сама постановка питання не залишає простору для будь-яких маневрів та компромісів. Можливі лише два варіанти: або майбутній папа відкличе буллу „Адже всі ми християни і Господь Ісус у нас один“, або ж не відкличе — і тоді Об’єднувальний Собор відбудеться літом п’ятдесят четвертого року.

— І що ж тепер буде, коли обидва угруповання налаштовані так непримиренно? Невже доведеться чекати, поки частина кардиналів не гигне, забезпечивши перевагу якійсь із сторін?

— Не обов’язково. Згідно зі статутом папи Григорія Великого конклав не може тривати до нескінченності. Коли за рік після його початку кардинали так і не дійдуть згоди, Римський імператор, як старший син церкви і перший з лицарів-захисників віри Христової, має запропонувати на розгляд кардиналів кандидатуру, яку він обере сам. Якщо його перша кандидатура внаслідок двох турів голосування — ранкового та вечірнього — не набере встановлених двох третин голосів, наступного дня імператор має запропонувати другу. Коли ж і друга кандидатура буде відкинута, то на третій день імператор запропонує третю, останню, — і от їй досить буде набрати просту більшість голосів. Але якщо кардинали не підтримають її, всі вони без винятку позбавляться свого сану і решту життя будуть змушені провести в монастирях, як прості ченці, а папою стане найстарший з єпископів, що мають єпархії, але не є кардиналами. Мається на увазі найстарший не за віком, а за часом перебування в сані єпископа. Він-то і має насамперед призначити нових кардиналів в кількості не менше п’ятнадцяти — щоб у разі його раптової смерті було кому обирати наступного папу. Правда, за всю історію церкви це положення статуту ще жодного разу не застосовувалося на практиці, і будемо сподіватися, що й нинішня криза не зайде так далеко. Наш архієпископ переконаний, що зрештою частина непримиренних поступляться — хоча б тому, що всі вони літнього віку і їм буде важко витримати річне ув’язнення на конклаві, нехай і у відносному комфорті.