— Припустімо, я розповім. А ти мовчатимеш?

— Певна річ!

— Диви мені! — Ернан посварив йому пальцем, а відтак прибрав поважного вигляду. — Отже, моя місія полягає в тому, щоб перевезти принца Фернандо де Уельву з Кастель-Бланко в Толедо.

— Ба! — вражено вигукнув Ґастон. — Він досі в Наварі?!

— Еге ж. Погодься, хитро придумано. Ніхто й гадки не має, що брат дона Альфонсо міг залишитися в Кастель-Бланко.

— Справді хитро. Я особисто не сумнівався, що король відвіз його в Кастилію і тримає під вартою в одній із своїх фортець… Але продовжуй.

— Так от. Кастильські вельможі вже почали висловлювати занепокоєння у зв’язку з тривалою відсутністю дона Фернандо, і король мусив оголосити, що звелів арештувати брата за обвинуваченням у його участі в змові проти законної влади.

— А звідки ти про це знаєш?

— Сьогодні я отримав листа від дона Альфонсо.

— Ого! — здивовано промовив Ґастон. — Він написав тобі листа? З чого б це?

— Бо довіряє мені.

— І що ж він тобі довіряє?

— Перевезти Фернандо де Уельву в Толедо, стерегти його по дорозі, а в разі потреби навіть убити його. Як бачиш, у нас буде весела прогулянка.

На ці слова Ґастон аж підскочив.

— Убити?!

— Отож-то й воно. У разі крайньої необхідності, зрозуміло.

— І що ж це за необхідність така, скажи по секрету?

— Якщо дорóгою єзуїти намагатимуться звільнити його. Тоді це слід учинити без зволікання. Разом з листом дон Альфонсо надіслав ще два розпорядження. Перше — для своїх ґвардійців, що стережуть зараз Фернандо де Уельву в Кастель-Бланко, — щоб вони у всьому корилися мені. А друге, то це указ про страту брата, добре що в Кастилії король може самочинно засудити на смерть кого завгодно…

— Виходить, він все ж наважився? Бланка таки переконала його?

— Не зовсім так. Цей указ розв’язує мені руки, дозволяючи на законних підставах убити Фернандо в разі спроби єзуїтів звільнити його. Там, в указі, прямо зазначається, що смертний вирок може бути виконаний будь-яким чином на мій особистий розсуд. Тобто я маю право просто перерізати Фернандо горлянку.