У нинішню революційну добу годі розв’язати життєво важливі для народу питання слабкістю й безвільністю. Лише самовідданим патріотизмом і спільними зусиллями вольових людей наш народ може щасливо пережити непростий час, який на нас чекає. Тож нехай відступить (чи бодай зачекає) розбрат і дрібні інтереси, і нехай об’єднається кожен громадянин, чоловік і жінка, в одну велику консервативну партію, якій треба виразно усвідомлювати важливість способу своїх дій.

Кілька днів по тому я поїхав за кордон, щоб навідатися до своїх англійських та французьких друзів. У Лондоні я зустрівся з багатьма тими, хто під час мого регентства словами й справами виявляли симпатію до Фінляндії. Було видно, що з часів мого візиту і серед широкого загалу, і в певних урядових колах з’явилося розуміння, яку небезпеку насправді криє в собі більшовизм. В урядових колах військовий міністр Вінстон Черчилль репрезентував виразно антибільшовицьку лінію. Описуючи йому свої враження часів російської революції й інформуючи його про нашу визвольну війну та її перебіг, я примітив, що він так само вважає загрозою для безпеки в Європі можливість усталення більшовицьких позицій у Росії.

У мене ще свіже в пам’яті відвідання відомого газетного магната, лорда Норткліфа, ставлення якого до Фінляндії вважалося вельми прохолодним. У нас зав’язалася довга розмова, ми дуже детально обговорили найважливіші зовнішньо- і внутрішньополітичні аспекти, пов’язані з фінляндським питанням. Наприкінці розмови лорд сказав: «Тепер я маю цілком інакше розуміння прагнень Фінляндії, і мій авторитет буде до Ваших послуг». Він одразу ж кількома словами намітив, як його численні газети розвиватимуть ці аспекти, викладені фінським гостем, і головне — дотримав обіцянки.

У Парижі я навідався до головного інспектора збройних сил, маршала Фоша, який щиросердо мене прийняв. На початку розмови я подякував за роботу французької військової місії під орудою полковника Жандра й висловив сподівання, що уряд і військове керівництво Франції всебічно поінформовані нею про ситуацію в Фінляндії і про її проблеми. Після цього ми перейшли до нашої визвольної війни, яку маршал, за його власним зізнанням, знав лише приблизно, адже навесні 1918 року цілковито присвятив себе важливій місії на посту головнокомандувача союзників. Я в загальних рисах виклав йому етапи нашої визвольної війни й поділився своїм уявленням про її загальноєвропейське значення. Маршал виявляв велике зацікавлення моєю розповіддю. Він цілковито розумів небезпеку більшовизму і в своїй темпераментній манері промовив: «У боротьбі проти більшовизму ви, фіни, завжди можете сподіватися на мене».