Утім, найвирішальніше на мою позицію вплинуло тверде переконання, що коли більшовицький уряд тепер не побороти й дати йому закріпити при владі, він стане загрозою ледь не для всього світу і передовсім саме для Фінляндії. Як на мене, треба було брати до уваги очевидну небезпеку, що Фінляндія рано чи пізно або через повільне слабшання, або шляхом підтриманого зі сходу перевороту опиниться під більшовицькою владою. Майбутнє з’ясування стосунків напевно призвело б до більшої кількості жертв, ніж негайна спільна підтримувальна операція, коли ініціатива перебуває в руках лідерів конструктивних сил російського народу, а супротивник іще потерпає від багатьох матеріальних і психологічних слабин. Але не можна було гаяти ані хвилини! Я вже достатньо надивився на методи комуністів, щоб знати, що це питання часу — коли постійний, шалений терор, супроводжуваний облудними обіцянками майбутнього, остаточно зламає силу спротиву російського народу.

На таких підставах я 28 жовтня 1919 року надіслав з Парижа телеграмою відкритого листа до президента Столберґа, де заявив, що участь у відбудові нової Росії — в інтересах Фінляндії. Я сподівався, що це звернення може з одного боку вплинути на громадську думку, а з другого спонукати уряд визначитися зі своєю позицією і обміркувати, які можливості має наша країна взяти участь в операції світового значення. У моєму листі до президента було сказано:

Пане Президенте! Доки фінляндський народ стоїть перед рішеннями, які визначатимуть його майбутнє, я вважаю своїм патріотичним обов’язком оприлюднити тверде переконання, яке виникло в результаті ґрунтовного вивчення стану справ і настроїв у Парижі й Лондоні. Розвиток подій іще раз (судячи з усього востаннє) дає нашому народові нагоду, взявши участь у вирішальній битві з найжорстокішою деспотією, яку знає світ, порівняно малими жертвами вбезпечити свободу, створити молодій державі передумови для безпечного й щасливого майбутнього, а також показати світу, що необмежений суверенітет фінляндської правової держави відповідає спільним інтересам Європи. В обізнаних колах ніхто не сумнівається, що загибель радянської влади — це справа часу. Європа дотримується думки, що доля Петербурга в руках Фінляндії, і вважає питання його здобуття не фінсько-російським, а світовим, яке слугує досягненню миру й інтересам людства. Якщо Петербург буде здобуто без нашої допомоги, перед світом постануть непередбачувані труднощі при врегулюванні стосунків нашої країни зі східним сусідом. Якби ми в хвилину небезпеки надали потужну допомогу, дружні до нас держави могли б навести цей аргумент на нашу користь проти всіляких вимог, які нам висуватимуть. Якщо біле військо на підступах до Петербурга буде розбито, всі покладуть за це відповідальність на нас. Уже тепер лунають голоси, що Фінляндія уникла більшовицької інтервенції лише внаслідок дій російських армій на півдні та сході. Радянський уряд свідомий того, що фінляндська армія може вирішити долю Петербурга, але якщо той уряд матиме розв’язані руки, він, поза сумнівом, застосує свою переважальну силу проти нас, ну а мир із більшовиками, який в очах світу поставить нас нарівні з ними, дасть хіба що ілюзорну безпеку. Віддавши російському війську зброю й здобуті з великими труднощами матеріальні засоби, ми не знайдемо більше можливостей владнати своє майбутнє, а лише зменшимо обороноздатність своєї країни, коли мусимо бути готовими з усієї сили захищати свої права. Натомість активні дії дадуть нам запоруку того, що наш голос буде почуто в майбутніх врегулюваннях міжнародних відносин, ми піднесемо свій народ до сильної й шанованої міжнародної позиції і здобудемо симпатії й подяку сучасності. Погляди світу звернуті до нас, і всі друзі Фінляндії занепокоєно питають, чи покажемо ми себе гідними вільного народу й чи сприятимемо в міру своєї снаги досягненню миру в Європі. Питають, чи наш народ, який сам рік тому на межі загибелі гукав на допомогу, тепер відхилить адресоване йому прохання. Від теперішнього рішення залежатиме, чи зможуть сучасність і нащадки закидати відважному й шляхетному народові, що він боязко ухилився від дій, потрібних для інтересів людства, й піклування про своє власне майбутнє благо.