Усі тріумфували, коли виявили, що тигр, якому стільки часу вдавалося руйнувати всі зусилля мисливців, урешті-решт спіткав свою долю. Виявилося, що це чудовий екземпляр завдовжки десять футів і сім дюймів (3,23 метра) — найбільший тигр, убитий того року в Непалі. Виконуючи вимірювання, магараджа розповів, що з усіх тигрів, які він уполював, найбільший був лише на один дюйм довший.

Подякувавши господарю за вдалий похід, я попрощався з ним. Магараджа висловив сподівання, що невдовзі матиме змогу вітати мне в Катманду.

У Белаурі ми полювали ще тиждень. Якось раз мені пощастило натрапити на березі річки на пітона, який мав завдовжки аж вісім метрів. Щоб опинитися на рівні голови й мати змогу вистрілити в плазуна, який повільно звивався, не зіпсувавши його шкіри, мені довелося чимало часу йти поряд. З величезної зміїної шкіри вистачило матеріалу на багато бажаних подарунків, коли я повертався до Європи.

Важче було добратися до крокодилів. Вони скидалися на колоди, які плавали в воді, чигаючи на здобич і високо витикаючи вирячені очі над поверхнею. Доводилося пильнувати, коли вони виповзуть на берег засмагати, і тоді спробувати влучити їм у потилицю. Було аж ніяк не легко наближатися до цих обережних тварин, які, помітивши бодай найменшу ознаку небезпеки, блискавично шугали в воду. Одного крокодила мені все ж таки вдалося застрілити, а ось другий, у якого теж влучила куля за всіма правилами мистецтва, викинув коника нашому мисливському товариству. Ми трохи часу посиділи на ньому, перш як рушити далі, і намірялися ще повернутися, однак коли підійшли до того місця знову, він десь подівся, і наше щастя, що не довелося помандрувати в глибочінь разом із ним.

11 лютого почалася люта буря зі зливою і змусила нас сидіти в наметах. Прокинувшись уранці, я почувався як болотний олень у своєму озерці. Лише за два дні буря вщухла, і коли ми дізналися, що по той бік річки бачили тигра, продовжили полювання за допомогою 35 слонів. Річка вийшла з берегів і змила мости, тож не лишалося нічого іншого, як подолати її на слонах. Слони брели так глибоко, що вода сягала до сідла-ховдаху, але ці розумні тварини нібито вміють плавати аж шість годин безперервно, а отже, не було причин для паніки.

Проти вечора тигра вдалося обложити. Він ховався у високій траві, якось уникав куль чотири години й своїм ревом та блискавичними наскоками жахав слонів. Перед настанням сутінок полковник Бейлі порадив мені їхати в коло і спробувати влучити в хижака. Це мені вдалося — на мій подив, тигр бездиханно повалився від єдиного пострілу. Тепер ми могли повертатися додому. Дорога далася важко. Слонячі ноги весь час ковзали на слизькому, тваринам довелося перебрідати через річку в непроглядній пітьмі. У кожному разі, тигра було вбито, і коли його розтяли, з’ясувалося, що моя куля спинилася в його серці: у цьому випадку радше талан, ніж уміння.