Магараджу знали як пристрасного мисливця на велику дичину — він особисто вполював понад двісті тигрів. Розповів, що останнього — цього ранку. Він сподівався, що зможе влаштувати мені нагоду вполювати великого тигра, який наводив жах у цій місцині, поїдаючи людей; уже кілька разів хижака вдавалося обложити, але він щоразу спромагався пробитися на волю.

Під час нашої розмови надійшла звістка, що тигра знову вдалося обложити. Ми швидко вирушили туди, але звір і цього разу зумів вишмигнути з кола — до такої можливості завжди доводилося бути готовим. Тож ми з полковником Бейлі повернулися до табору, щоб зачекати там на вістку від магараджі.

Часом обидва товариства полювали нарізно. Я неодноразово відлучався від решти, щоб самому постріляти різну дичину, як-от бабірусів, болотних оленів чи птахів, що мешкали в мочарах. Мій слон ішов гойдливим болотним дном, важко пробираючись через густий очерет. На щастя, я подолав важкі місця, залишаючись живим і здоровим.

Від магараджі кілька днів поспіль надходили звістки, що тигрові вдалося відмогтися від усіх спроб облоги, тому ми дуже зраділи, коли якось пополудні хмара куряви на дорозі оприявнила, що його авто їде по нас. На півдорозі до табору нам зустрілися послані магараджею супровідники, з якими йшов призначений для мене слон із англійським кавалерійським сідлом. Передня частина сідла мала руків’я, за яке в разі потреби можна було вхопитися. Це був конче потрібний захід безпеки для такого приладдя. Сам магараджа перебував уже на місці облоги, дбаючи про те, щоб хижак не втік.

Коло діаметром триста метрів було утворено з 80 слонів, які були розкішним видовищем, стоячи на певній дистанції один від одного. П’ять слонів уже тупали по землі всередині кола. Магараджа з непомильною впевненістю керував пошуками, і невдовзі рев оприявнив, що слони натрапили на тигра. Незабаром він метнувся в їх бік, і вони зразу ж почали тікати. Тепер махутам коштувало великих зусиль знову обложити тварину. Коли нарешті з’явилася змога повторити маневр і ті п’ять слонів знову підійшли до тигра, він раптом розвернувся й погнав геть. За гойдливою травою я мав змогу стежити за рухом хижака, який шугнув метрів за двадцять від мене. Метрів за п’ятдесят попереду він знову на мить показався. Я скинув рушницю й вистрілив, але схибив — а за цим стежили з чотириста пар очей і серед них сто шістдесят слонячих, які напевно не належали до найдурніших!

Знову залунав тупіт, і за дві години я ще раз побачив тигра мигцем. Судячи з дивного способу пересування, я таки влучив. Лише за півгодини знову випала нагода вистрілити вслід хижаку, який промчав повз мене з шаленою швидкістю й зробив кілька стрибків, після чого трава перестала хитатися. Ми обережно під’їхали туди, і невдовзі хтось вигукнув, що бачить тигра в траві. Магараджа попросив мене для певності зробити ще один постріл, звертаючи увагу на те, що з тигром ніколи не можна бути впевненим. Я прислухався до цього прохання і побачив, як голова тигра повалилася на землю.