3 січня я попрощався з ласкавими господарями, які доклали багато зусиль, щоб мені було комфортно. Поїздка потягом до прикордонних районів Непалу через Лакхнау тривала в поросі й спеці дві важкі доби. Проїхавши останню дорожню частину автомобілем, я дістався до мисливського табору, розташованого за шість кілометрів від Банбасси.

Табір, у якому мене щиросердо зустрів полковник Бейлі, складався з дванадцяти наметів, наданих мисливцям. Серед гостей я особливо пам’ятаю полковника Стівенсона з дружиною, а також деяких молодих офіцерів-кіннотників. Допоміжного персоналу, що складався з місцевих, було двісті чоловіків. У розпорядженні ми мали 20 слонів. Таборище, захищене лісом з трьох боків, містилося в дивовижно гарному краї біля широкої річки. На протилежному березі розлягалася простора рівнина з лісом позаду неї, і за доброї видимості можна було роздивитися засніжені вершини Гімалаїв. Мої думки линули до теренів позаду гірського хребта, якими я мандрував на початку сторіччя: до найпівденніших оаз Сіньцзяну було лише сімсот кілометрів, дрібничка за азійськими мірками. Близькість гірського краю відчувалася і з дуже холодних ночей.

Уже наступного ранку по моєму приїзді ми вирушили 19 слонами на місце, де тигр убив якесь буйволеня. День минув, а обложити хижака ми не змогли, і в чотири наступні дні мисливська фортуна була неприхильною до нас. За уявленням тубільців, це свідчило про гнів богів, і для їх задобрення треба було здійснити релігійний церемоніал. Після тривалих пошуків нам одного дня вдалося знайти чоловіка, здатного це зробити. Увечері ми розклали велике багаття, куди «брамін» кинув поміж своїми молитвами якийсь порошок, від якого вогнище запалало на повну, і ввійшов у транс, який спочатку видавався прикиданням, але поступово став таким сильним, аж я подумав, що він умре на місці. Коли було зроблено все, що, на думку тубільців, потрібно для задобрення богів, ми могли лише чекати на зміну мисливської фортуни.

Щойно ми встигли назавтра вранці протерти очі від сну, як нам повідомили, що тигр уполював двох буйволенят. Цього разу сліди вели до острова на річці, куди ми змусили побрести слонів, які несли нас на спинах. Двічі нам здавалося, що ми зуміли обложити хижака, але обидва рази йому вдалося вишмигнути з кола. Коли ми втретє натрапили на слід, глухе гарчання засвідчило, що тигра обложено. Полковник Стівенсон, якого господар вибрав для здійснення смертельного пострілу, виїхав уперед на слоні, який мав сполохати тварину. Коли тубільці жестами показали ймовірне розташування здобичі, він зробив серію пострілів, і одна куля поцілила. Мені не подобався цей метод, але кремезний тигр таки загинув.