Утім ІІІ корпус було надано німцям, а мені довелося обмежитися тим, що я наголосив генералу Ерфурту на мінусах, пов’язаних з реалізацією німецьких пропозицій.

Моє побоювання, що спроба руху до Мурманської залізниці спричинить швидку реакцію, справдилося. Перекинувши підсилення на ділянку ІІІ корпусу, німці почали наступ через Кестеньгу на залізничну станцію Лоухі. Проте й росіяни підсилили свої частини, і в підсумку наступ захлинувся.

Наприкінці серпня — на початку вересня тривав наступ німців на Східному фронті, хоча в набагато повільнішому темпі. 28 серпня було здобуто Таллінн, а першого тижня вересня німці дійшли до південних околиць Ленінграда. 8 вересня вони захопили Шліссельбург, завдяки чому вийшли до Ладозького озера. Таким чином, наземні комунікації Ленінграда було перетято, проте місто не цілком оточено. Позаду нього на Карельському перешийку лежала територія, яка мала 25–40 кілометрів у глибину і з якої вдавалося через Ладогу підтримувати водяний зв’язок з районами, розташованими за межами німецького кільця оточення.

Дивовижно, що німці не зруйнували чималого плацдарму навколо Оранієнбаума, який через Фінську затоку мав комунікацію з Кронштадтом і Ленінградом, і що вони роками мирилися з існуванням цього мішка в себе в тилу. Це свідчило про нестачу війська і призвело до фатальних наслідків під час контрнаступу росіян восени 1944 року.

Часто лунають твердження, що Гітлер у ті часи вирішив заморити голодом місто-мільйонник на Неві. Якщо це відповідає дійсності, то таке рішення означало велику недооцінку витривалості й кмітливості росіян. І, до речі, це погано узгоджується з неодноразовими закликами до нас узяти участь у наступі на Ленінград. Варто зазначити, що німецьке військове керівництво в той час — за отриманою 5 вересня інформацією — вирішило перекинути танкову армію, яка оперувала за межами міста, на московську ділянку. Це переміщення довго таїли від нас, бо ці дані могли збільшити наше небажання брати участь у наступі. Скидається на те, що Гітлер на той час вагався у прийнятті рішень. Але, можливо, суперечливі відомості пояснюються й тим, що німецьке командування, бажаючи скористатися шансом на досягнення успіху на московській ділянці, вирішило послабити бойову потугу під Ленінградом, і тому так хотіло, щоб Фінляндія взяла на себе частину зусиль. Рішення здобути Ленінград з допомогою голоду, якщо воно взагалі існувало, у такому разі напевно з’явилося на пізнішій стадії, після того як сподівання на участь Фінляндії в наступальній операції остаточно розвіялися.