У Східній Карелії треба було завершити розпочаті операції, припинені доти, доки ми полагодимо залізничні колії до Лоймоли й Ууксу і з’явиться змога зняти частини з Карельського перешийка. 27 серпня Карельська армія дістала наказ наступати далі частково з межі Вітеле–Віел’ярві в напрямі Свірі, частково — з району Сяамяярві на столицю Карельської Совєтської республіки Петрозаводськ, розташований на західному березі Онезького озера.

Найближче до Ладозького озера стояв VІ корпус, що мав три дивізії. Центр уздовж відтинку залізниці Суоярві–Петрозаводськ і на півдні від нього утворювали дві дивізії переформованого VІІ корпусу, для підсилення яких ішла одна дивізія з Карельського перешийка. На лівому фланзі на півночі від Сяамяярві стояла «група О».

Протистояла Карельській армії підсилена новими частинами 7-ма армія, чотири дивізії якої було дислоковано між Ладозьким озером і Сяамяярві, а п’ята на півночі від цього озера перекривала дорогу «групі О».

Місцевість і дорожня мережа давала командирові Карельської армії сприятливу нагоду утворити широке кільце оточення навколо центру росіян, комунікації якого на півдні командувач вирішив перетяти. Він доручив правому флангу — VІ корпусу — швидко рухатися до середньої течії Свірі, а тим часом VІІ корпус на лівому крилі мав захопити єдину наземну комунікацію центру росіян, яка була на півдні від відтинку залізниці Суоярві–Петрозаводськ. Військо дотримувалося цього плану наступу дуже послідовно.

З боїв, які відбулися під час цього наступу, найбільше значення мав бій проти ночі 4 вересня, коли наше військо прорвало міцні позиції, що ворог збудував на річці Туулосйокі. Після артилерійної підготовки, у якій брали участь 16 дивізіонів і яка за кількістю гармат і набоїв перевершила все, що коли-небудь мало наше військо, VІ корпус пробив оборону. Уже вранці 7 вересня 1-ша єгерська бригада, яку очолював вправний і безстрашний командир, полковник Лаґус, дісталася до Свірі, а назавтра — до великого залізничного моста через цю річку. Утім залізничне сполучення з Мурманськом не вдалося цим перетяти, бо росіяни застрахувалися від цього і збудували бічну колію, яка, пролягаючи берегом Білого моря, сполучала Мурманську й Архангельську залізниці.

У той час як наш правий фланг пробивався до Свірі й напосідав на центр росіян з півдня й заходу, права губа наших кліщів добувалася до Пряжі, яку після шалених боїв 8 вересня здобула 11-та дивізія під вправним командуванням полковника Гейсканена. Першу фазу операції було завершено, а комунікації двох російських дивізій, які билися в центрі, перетято. Найближчими днями наше військо дедалі цупкіше затискало ці дивізії на берегах Пюгяярві. Їхні спроби захопити дорогу на Петрозаводськ було відбито, як і всі атаки підмоги. Головним силам цих дивізій вдалося з величезними зусиллями вибитися з оточення розпорошеними групами через болота й ліси; всю свою матеріальну частину вони покинули. Як і у випадку зі здоланням «Порлампського мотті» на Карельському перешийку, російські солдати й тут демонстрували неймовірну витривалість і здатність зносити поневіряння. Донесення з району боїв під Пюгяярві змальовували їхні блукання й страждання в лісовій глушині з моторошною наочністю.