Я вважав, що мушу відхилити й цей план дій, адже така операція, хоч вона й не дуже масштабна, викличе в росіян відчуття, що нашою метою є Мурманська залізниця. Проте, зважаючи на політичне значення цієї операції, я хотів ознайомити зі своїми міркуваннями президента республіки. Тому я був дуже здивований, коли одразу по нашій зустрічі одержав від нього довгого, власноруч написаного листа, у якому він обґрунтовував такі самі аргументи, як ті, що я висловлював, проти наступу на зазначеному дражливому напрямі. Той лист є серед матеріалів судового процесу над призвідцями війни. Сторонньому легко може здатися, що президент у ньому розглядає або відкидає моє обґрунтування потрібності зазначеної операції. Насправді ми обидва, президент Рюті і я, і під час зустрічі 24 березня, і згодом сходилися на думці, що небажано вдаватися до дій проти Мурманської залізниці. Тож слова, які президент сказав на судовому процесі над призвідцями війни: «24 березня 1942 року верховний головнокомандувач відвідав мене в Гельсінкі й виклав план цієї військової операції, але так, щоб наступ спершу відбувався на Парандову. Водночас він повідомив, що більшість війська вже перебуває на вичікувальних позиціях», — треба або вважати непорозумінням, або пояснити забудькуватістю.

Приблизно в той час генерал Ерфурт, очевидно, з ініціативи генерала Дитля, знову порушив питання підпорядкування мені німецьких сил у Лапландії. Йому й цього разу довелося доповісти начальникові, що після обміну думками я не виявив зацікавлення цією ідеєю. Інакша позиція була б неможливою вже з огляду на те, що німці дуже обстоювали ідею наступу на Мурманську залізницю. Якби до такої операції ми вдалися під орудою фінського головнокомандувача, Фінляндії — незалежно від того, яке військо брало б у ньому участь, фінське чи німецьке, — довелося б відповідати за ту операцію і її політичні наслідки. Крім того, очільник німецької лапландської армії обіймав командування на відтинку норвезького узбережжя Північного Льодовитого океану. Якби генерала Дитля підпорядкували мені, я мусив би відповідати за воєнні дії німців і на тій норвезькій ділянці, куди німці прийшли не як побратими, а як інтервенти, правом переможця.

Генерал Дитль, який після Першої світової війни у званні майора подав у відставку, щоб працювати лісівником, був приємною особистістю і зважав на наші позицію й побажання. Завдяки своїй жвавій і лицарській натурі він здобув багато друзів у Фінляндії і велику популярність серед лапландців.

Натомість коли німці висунули ще одну ініціативу, пов’язану з операцією, що збігалася з інтересами фінів чи навіть була потрібна для цих інтересів (відвоювання островів Суурсаарі, Лавансаарі й обох Тютярсаарі у Фінській затоці), ми порозумілися. Суурсаарі росіяни вже одного разу залишили, коли йшли з Ганко, після чого його зайняв слабкий фінський загін. Однак на початку січня 1942 року СССР раптовою атакою повернув собі Суурсаарі, а далі міцно тримав його в руках.