Головну атаку було спрямовано 27 березня о 3:30 на західний берег Суурсаарі. У цей час зайшлася шалена завірюха, яка тривала ще й більшу частину дня, огортаючи військо непрозірною млою. Як ми й передбачали, бій вийшов важким. Оборонні сили, кількість яких сягала близько 600 вояків, билися з великою відвагою й наполегливістю, а атакувальники мусили ще й долати важкі перепони, утворені снігом і місцевістю. Пополудні було захоплено центральну частину Суурсаарі. Далі бої зосередилися на південному й північному краях острова. Тим, хто вижив на останньому, вдалося наступної ночі перебратися на Лавансаарі.

Коли снігова буря вщухла, запрацювали військово-повітряні сили обох сторін. Незважаючи на потужну підтримку авіації й багато збитих російських літаків ще того самого дня, наші зазнали чималих втрат внаслідок бомбардувань. Авіаналети, які поновилися назавтра, коштували росіянам ще дорожче. Це стало днем тріумфу для фінської авіації, яка збила не менш як 27 літаків. Бої за південну частину Суурсаарі тривали до вечора 28 березня, й останні росіяни на тій ділянці капітулювали.

Невдовзі після здобуття Суурсаарі ми захопили й обидва Тютярсаарі. За підтримки німецького загону, який прибув з Естонії, там було відбито контрудар на Великий Тютярсаарі з боку Лавансаарі. Але наступ на Лавансаарі, виконання якого німці взяли на себе, не відбувся. Загострилося становище на південному сході від Ленінграда, тож німці мусили потроху перекидати військо, вже зібране для здобуття острова, на загрожені ділянки. Лавансаарі й надалі лишався в руках росіян.

У наказі, де було особливо відзначено наших вправних пілотів, я висловив подяку військові, яке брало участь у звільненні Суурсаарі, а насамперед їхнім відважним командирам, за виконання тієї складної операції.

17 березня я мав честь удруге привітати в Ставці шведського принца Ґустава Адольфа. Він мав доручення від короля Швеції вручити мені меча до Великого хреста Ордена Меча. Після урочистої церемонії вручення я виступив з короткою промовою у відповідь, у якій попросив Його Королівську Високість переказати королю подяку й радість, яку відчуваю з приводу цієї рідкісної відзнаки, яка пригадує мені бої минулих часів, — нею не було вшановано жодного солдата після наполеонівських кампаній. Я сказав про своє розуміння того, що відзнака адресована не лише мені, а й фінляндським збройним силам. Далі був вільний від формальностей обід, під час якого присутні побачили в особі шведського спадкоємного принца природного, жвавого офіцера, який мав теплі почуття до нашої країни.