Довідавшись про це від генерала Вальдена, я висловив у присутності його і ще кількох членів уряду категоричне несхвалення цих дій, зазначивши, що це принизливо — погоджуватися на таку вимогу німців. Хоч фінляндці за всю війну нічого не знали про методи, які використовували німці в концтаборах і які оприявнилися пізніше, проте було доволі зрозуміло, що цих біженців, які шукали притулку в нашій країні як правовій і цивілізованій державі, у Німеччині чекає аж ніяк не прихильна доля. Трохи повагавшись — а тим часом було депортовано чотирьох євреїв, які з власної провини втратили право на притулок, — уряд вирішив не задовольняти вимогу німців.

Аж набагато пізніше я дізнався про існування поширеної думки, наче мої заяви в присутності кількох членів уряду вирішально вплинули на те, як було розв’язано це питання. І під час моєї президентської каденції, і пізніше — що на батьківщині, що за кордоном — чимало євреїв висловлювали вдячність за мою позицію, і це мене тішило. Вдячність — це рідкісна річ у нашому світі, але тому кожен її вияв здається особливо цінним.

На початку квітня я поїхав у Рованіемі до генерала Дитля з візитом у відповідь. З його резюме про становище на північному войовищі стало зрозуміло, що співвідношення сил між російським і німецьким військами — включно з фінськими частинами на правому фланзі — значною мірою вирівнялося. Інакше кажучи, не існувало достатньої для наступальних дій кількісної переваги. А щодо стосунків між фінами й німцями в Лапландському лені, місцеві посадовці поінформували мене, що треба віддати належне ставленню німців до населення й посадовців.

Коли я повернувся до Ставки, туди почали надходити тривожні звістки зі Свірського фронту, де росіяни чималими силами пішли в наступ на наш плацдарм. Нападники, очевидно, сподівалися на те, що наступ під час найбільшого бездоріжжя поставить оборонців у критичне становище. І справді, рідка мережа доріг на півночі від Свірі під час розталі наприкінці зими стала майже непроїзною. Настав критичний період, під час якого неодноразово здавалося, що ми мусимо здати плацдарм. Однак після важкого бою становище стабілізували, а до 21 квітня відновили первинну лінію фронту на всій довжині.

З’ясувалося, що російська 7-ма армія, яка оперувала на Свірській ділянці, від січня діставала чимале підсилення й на час початку наступу складалася із 6 дивізій і 4 бригад. Хоч дані про втрати ворога були непевними, можна стверджувати, що наступ дорого йому коштував і він відчув, що фінляндська армія не втратила боєздатності.