Незабаром стало очевидно, що німцям бракує війська і на їхню участь у цій операції не варто сподіватися. Острови треба було відвойовувати самотужки. Якщо Суурсаарі опиниться в руках фінів, ми могли б створити там важливу для протиповітряної оборони столиці й південної Фінляндії станцію повітряного стеження, а водночас росіяни втратили б базу легких військово-морських сил. 9 березня я вирішив: наступу на Суурсаарі й обидва Тютярсаарі бути.
Здобуття Суурсаарі було важкою і складною операцією. Віддаль до острова від найближчої бази, міста Котка, становила понад 40 кілометрів. До того ж здавалося, що через двадцятикілометрове суцільне крижане поле навколо нього неможливо туди дістатися непомітно й несподівано атакувати. А щоб успішно здійснити операцію, конче потрібен був саме елемент раптовості. Ми мали також брати до уваги небезпеку, що у війська після тривалого нічного маршу на лижах не залишиться сил на те, щоб форсувати скелясті береги Суурсаарі і в глибокому снігу пробиватися на горбкувату місцевість, імовірно, ще й фортифіковану. Якщо атакувальні сили й на світанку залишатимуться на кризі, вразливі для повітряних нападів і для вогню оборонців, ця операція може скінчитися катастрофою. Ситуацію дуже ускладнювало те, що ми нічого не знали про кількісний склад суурсаарського гарнізону і не могли цього з’ясувати з допомогою розвідки й повітряного стеження.
Очолювати атакувальні сили я призначив командира 18-ї дивізії, теперішнього генерал-майора Паярі, на тактичну розсудливість і міцні нерви якого я цілковито покладався. 10 березня Паярі було викликано до Ставки, де я доручив йому розробити план дій, базований на атакувальних силах, які складалися б щонайменше з трьох батальйонів. Того самого дня вийшов наказ про формування «групи П» і її завдання. В атакувальних силах, які складалися з війська морської оборони й невеликої кількості армійських підрозділів, було багато солдатів генерал-майора Паярі часів Зимової війни, які безмежно довіряли своєму командирові.
Схваливши план, я 18 березня приїхав до Котки, де докладно перевірив організацію операції і дав генерал-майору Паярі деякі доповнювальні вказівки. Атаку призначили на ніч між 26 і 27 березня, за щербатого місяця.
За добу до ночі операції військо було скеровано на острівці вдалині від узбережжя, звідки кінний обоз вирушив у дорогу до настання темряви, щоб вчасно долучитися до своїх підрозділів, частину з яких мали довезти автомобілями. Хоч вояки були в білих маскоплащах, а коні й обоз теж було вкрито білими накривками, ворог, здавалося, пронюхав, що щось діється. Принаймні про це свідчили перехоплені сигнали небезпеки, передані до Кронштадта.