Після цього начальник Генерального штабу доповів про операції на сході від Ладозького озера, з якими принц Ґустав Адольф ознайомився під час попереднього візиту.

З рапортів про військовополонених і стан їхнього здоров’я я ще в перші місяці року зауважив, що в деяких таборах зросла смертність. Після вивчення цього питання, мені стало зрозуміло: треба вживати заходів, щоб краще забезпечувати їх харчами. Очевидно було, що хоч чимало полонених помирало, бо від самого початку перебування в таборах вони були в кепському стані, та тут перед нами стояло завдання, яким не годилося нехтувати. Під час численних розмов з головним лікарем і головним інтендантом армії я аналізував можливості збільшити поживність раціону, а також заглиблювався в актуальні питання, пов’язані з охороною здоров’я.

Під час важкої воєнної зими 1941–1942 років довелося зменшити й пайки військовиків, а ситуація з продуктами для цивільного населення просто-таки вселяла тривогу. У цих умовах було зрозумілим, що військовополонених, кількість яких уже сягнула 47 000, неможливо забезпечити достатніми пайками. Проте я вимагав докладати зусиль, аби поліпшити їхнє становище. Ось приклад заходів із цією метою: в’язнів, яким можна було довіряти, посилали працювати до сільських садиб у центральних частинах країни. У своїх інспекційних поїздках я регулярно відвідував один чи більше таборів, щоб ознайомитися з умовами життя полонених і побачити, як з ними поводяться. Невдовзі мені стало зрозуміло, що власними ресурсами годі домогтися ефективного покращення, тому я, як голова Фінляндського Червоного Хреста, вирішив звернутися до Міжнародного комітету Червоного Хреста в Женеві.

У листі від 1 березня 1942 року, адресованому голові комітету, я зазначив: хоч СССР не долучився до Женевської конвенції, а отже, не існувало гарантій того, що з фінськими військовополоненими поводяться справедливо й гуманно, ми зі свого боку, попри різноманітні труднощі, ретельно дотримуємося приписів конвенції, які стосуються військовополонених. Далі змалював важку кризу з харчовими продуктами, яка панує у Фінляндії, і її вплив на пайки військовополонених. Хоч і довелося зменшити до мінімуму пайки для цивільного населення, калорійність раціону військовополонених збережено майже на такому самому рівні, що й у тих, хто виконує фізичну працю. Аби підтримати нормальний стан здорової людини, калорійності цього раціону досить, чого не можна сказати про вміст у ньому вітамінів. Фізичний стан російських солдатів упродовж війни поступово гіршає, і багато з них ще в момент полонення були змарнілими й потерпали від нестачі вітаміну А. Під час допитів військовополонених з’ясувалося, що пайки в російському війську вже тривалий час були вкрай малими й одноманітними. Здебільшого вони харчувалися хлібом і макухою, а у виняткових випадках — ще й кониною. Якщо не збільшити пайки військовополонених, то, попри медичні та інші заходи, годі досягти поліпшення становища й уникнути смертельних випадків від надмірного схуднення й заразливих хворіб.