Такі, власне кажучи, зрозумілі коментарі не мали жодного підґрунтя. Під час того короткого візиту, який тривав три із чимось години, ніхто не обговорював ні військові, ні політичні теми, і райхсканцлер не робив жодних спроб перевести на них розмову.

Незабаром постало питання, хто мав би зробити візит у відповідь. Гітлер приїздив до головнокомандувача збройних сил, тож із цього випливало, що я вирушу з візитом до німецької Ставки. З другого боку, райхсканцлер був очільником держави і зустрічався у Фінляндії з президентом республіки. Обговорення скінчилося ухвалою, що поїду я.

27 червня я в супроводі п’ятьох офіцерів вирушив у дорогу у просторому літаку, що його мені ґречно надав райхсканцлер. Після безпроблемного шляху ми приземлилися поблизу німецької Ставки недалеко від міста Ґолдап у Східній Прусії. На летовищі, де стояла сотня почесної варти й оркестр, нас зустрів генерал-фельдмаршал Кайтель. До райхсканцлерового потяга, який чекав на поблизькій станції, ми під’їхали на автомобілях. Обтрусившись від дорожнього пороху, ми вийшли на перон, щоб зачекати на райхсканцлера, який невдовзі прибув у відкритому автомобілі. Він підійшов бадьорою ходою й міцно потиснув мені руку, після чого я висловив подяку від фінляндської армії і від себе самого за його візит до Фінляндії, а також переказав вітання від президента республіки.

Із залізничної станції райхсканцлер завіз мене на своєму автомобілі до Ставки, розташованої в розлогому лісовому масиві, де різні її відділи містилися в добре замаскованих будівлях і сховищах. Найважливіші органи працювали в просторих бункерах, і в одному з них відбулася доволі тривала розмова віч-на-віч між мною і райхсканцлером. Я певною мірою чекав, що він порушить давнє питання про спільну операцію проти Ленінграда й Мурманської залізниці, але із задоволенням констатував, що господар хоче насамперед обговорити військовий потенціал Фінляндії. Статистичні дані, які я навів, упевнили його в тому, що війна поклала великий тягар на плечі фінляндського народу. Тягар, як мусив визнати райхсканцлер, що навіть перевищував воєнне навантаження, яке мала Німеччина. Це дало йому привід ще вище оцінити наші воєнні здобутки.

Далі генерал Йодль у великому бункері оперативного відділу зробив огляд становища на різних войовищах, усе це резюмував райхсканцлер своєю промовою, що засвідчила його і обізнаність, і оптимізм. Наступ у Лівії, який за всіма ознаками мав закінчитися вирішальною перемогою, давав йому привід висловити якнайвищу похвалу вправному командувачеві, генерал-фельдмаршалу Ромелю. А ще райхсканцлер поінформував нас, що найближчими дням почнеться наступ німців на сході і що він сподівається на переможну розв’язку перерваної зимою кампанії, яку вінчатиме просування до кавказьких нафтових джерел. Нафта — ось що насамперед потрібне Німеччині, щоб провадити боротьбу далі! Цікавою, без сумніву, була інформація, що незабаром розпочнеться наступ на Ленінград.