Таким чином, для Німеччини новий, 1943 рік почався лиховісно. Операції західних держав у північній Африці наближалися до розв’язки, яка загрожувала знищенням німецьких частин в Африці, а на сході росіяни повільно, але впевнено стягали кільце навколо 6-ї армії під Сталінградом, відбиваючи всі намагання допомогти їй. 2 лютого залишки 6-ї армії капітулювали. Водночас почався наступ росіян на всіх південних ділянках Східного фронту, і лише з великими зусиллями німцям вдалося відвернути катастрофу поблизу Харкова. Те, що італійські, угорські й румунські армії, яким на Донському фронті дісталися з огляду на їхній кількісний склад і зброю занадто широкі ділянки, зазнали розгрому, теж було з політичного погляду тривожним.

Вселяли занепокоєння й події на північних ділянках, де зміни у становищі впливали і на наші фронти. У важких боях між 12 і 18 січня росіянам вдалося відкрити наземну комунікацію з Ленінградом, пробивши кільце німецького оточення поблизу гирла Неви біля Ладозького озера. Наш фронт на Карельському перешийку втратив характер другої межі, що вкупі з поворотними подіями на великому войовищі не віщувало нічого доброго.

3 лютого, наступного дня після капітуляції німців під Сталінградом, до Ставки прибули президент Рюті, прем’єр-міністр Ранґелль, а також міністри Вальден і Таннер, щоб дізнатися мою думку про загальне становище. Під час цієї наради ми дійшли згоди, що у великій війні стався вирішальний перелом і що Фінляндія мусить за першої нагоди знайти спосіб вийти з неї. Водночас ми констатували, що міць Німеччини наразі не дозволяє нам втілити цю ухвалу в дії.

Після цієї наради в мене з’явилося ще більше переконання, що слід організувати інформаційний захід, щоб роз’яснити парламенту серйозність становища. Тож коли міністр оборони попросив дати якомусь придатному для цього офіцеру завдання зробити в парламенті доповідь про становище на наших і закордонних фронтах, я охоче пристав на це. Таке доручення дістав начальник розвідувального відділу Ставки полковник Паасонен, який добре знався на воєнному становищі і міг без ілюзій оцінити зміни в ньому.

На таємному засіданні в будинку парламенту 9 лютого полковник Паасонен зробив для народних депутатів, які зібралися майже в повному складі, огляд тодішнього військово-політичного становища. У доповіді він констатував беззаперечний факт, що міць німців проминула пік і дуже виснажилася — за зиму країна й її союзники на Східному фронті втратили загалом близько 60 дивізій, що навряд чи можна надолужити. Крім того, Паасонен зазначив, що з’явилися серйозні суперечності між націонал-соціалістичною партією та збройними силами. Потенційно вони могли перерости в неприхований конфлікт, який мав би наслідки і для Гітлера відповідно до історичних законів про долю диктаторів. Далі він сказав, що можуть статися радикальні зміни в становищі, якщо відбудеться очікуване висадження війська союзників на заході — імовірно, на узбережжі французького Па-де-Кале — і відкриття другого фронту. Стосовно Фінляндії було зроблено такий висновок: доля країни наразі пов’язана з успіхом чи поразкою німецької зброї і, зважаючи на розвиток ситуації, найкраще призвичаюватися до думки, що нам, можливо, ще раз доведеться підписувати «Московський мир».