Назавтра рано-вранці мене персонально вшанували привітаннями президент республіки й члени уряду, а також президія парламенту. У короткій промові президент повідомив, що він за поданням Державної ради надав мені звання Маршала Фінляндії. Самозрозуміло, що я високо оцінив це визнання, продемонстроване в такий спосіб фінляндській армії в особі її головнокомандувача.

Далі пішли привітання від представників кадрового й резервового офіцерства, а також різних громадських організацій. Дуже мене порадувало поздоровлення, яке висловила делегація Центрального об’єднання професійних спілок на чолі з його головою, редактором Вуорі, від імені організованих робітників країни. Для мене це було цінним визнанням моєї багаторічної праці, спрямованої на порозуміння й довіру між суспільними групами з різними переконаннями. Вшанували мене персональними вітаннями й генерал Дитль і генерал-полковник Штумпф.

Після вітальних візитів я був готовий приймати райхсканцлера Німеччини. Точно в призначений час його літак приземлився на іммольському летовищі, де його зустрічав президент Рюті. Райхс­канцлера з його супровідниками, зокрема з генерал-фельдмаршалом Кайтелем, привезли автомобілями на мис озера Саймаа. Після того як я привітав високого гостя та його почет і відрекомендував йому своїх офіцерів, райхсканцлер потис руки присутнім німецьким офіцерам. Особливо щирою здалася його зустріч з генералом Дитлем. Ненадовго зайшовши до вагона президента республіки, райхсканцлер разом із президентом Рюті прибув до мого вагона, де ми надовго розговорилися. Присутнім при цьому був і Кайтель.

Поздоровивши мене і промовивши кілька ґречних слів про те, як високо він, невідомий солдат на Першій світовій війні, цінує зустріч зі мною — чоловіком, який ще тоді був визволителем свого народу, райхсканцлер перейшов до великої політики. Він висловив жаль, що Німеччина не підтримала Фінляндію під час Зимової війни. Це було тоді неможливим, бо означало б війну на два фронти, яка стала б надсильною для Німеччини — адже вона залучила чималі сили на заході, де не спромоглася перейти до наступу через погані погодні умови! Це стало великою халепою. Німецьку зброю було виготовлено на добру погоду. Вона була чудовою, вона була ефективною, але пристосованою лише на гарну погоду. Ще віддавна в Німеччині панувала думка, що неможливо воювати взимку. Ця помилка призвела до того, що панцеротанкова зброя і танкові дивізії ніколи не проходили випробування в зимових умовах і не мали відповідної підготовки. Навпаки, пробна їзда танків мала на меті довести, що неможливо воювати взимку. Якби Францію було здолано ще восени 1939 року — райхсканцлер спершу розрахував, що це можна зробити за шість тижнів — світова історія пішла би в іншому напрямі.