Після простого сніданку у Ставці я подався до Генерального штабу армії, щоб зробити візит у відповідь до його начальника, генерал-полковника Гальдера, якого не зміг прийняти під час його відвідин Фінляндії за кілька років до того. Мені здалося, що цей візит увічливості не дуже сподобався райхсканцлеру і його найближчим людям. З подальших подій я зробив висновок, що Гальдер, якого на початку 1943 року змусили залишити свій пост, ще в часи мого візиту перебував у неласці. Обхід Генерального штабу вийшов цікавим. Випивши чаю у Ставці, я подякував райсканцлерові за прийняття, яке він підготував для мене й моїх офіцерів, і попрощався з ним.

Райхсмаршал Ґеринґ запросив нас на бенкет до свого мисливського павільйону неподалік від Ставки. З найвищим командувачем німецьких військово-повітряних сил я бачився ще до війни: спершу коли був гостем на полюванні, а потім, 1935 року, під час навчальної поїздки до Німеччини на його запрошення. Тепер я мав нагоду подякувати йому за сприяння тому, що з деякими політичними в’язнями в німецьких концтаборах — моїми польськими, бельгійськими й австрійськими друзями — поводилися ліпше, ніж зазвичай. Знані госпо́дарські риси райхсмаршала цілковито розкрилися в той вечір, який проминув у приємному спілкуванні. Я заночував у мисливському павільйоні, а назавтра, 28 червня, повернувся до Гельсінкі літаком.

* * *

Генеральний наступ німців на південній ділянці Східного фронту розпочався 28 червня 1942 року штурмом Севастополя і рухом з курської ділянки на Воронеж, розташований над Доном, а далі тривав у південно-східному напрямі попід цією річкою. Виявилося, що росіянам під час уміло проведених стримувальних боїв раз по раз вдавалося відриватися від супротивника в потрібний момент. Наступ так і тривав тиждень за тижнем, німці захоплювали дедалі більше території, але без вирішальних битв. Подолавши Дон, німці 28 серпня дійшли до вигину Волги на півночі від Сталінграда, але тут опір зміцнів. Трохи згодом вони й на півдні від Сталінграда добулися до Волги, після чого почалася запекла битва за саме місто.

Натомість на північній ділянці довгого Східного фронту літо й осінь минули без особливих подій.

За домовленістю з генералом Дитлем наприкінці червня — на початку липня 1942 року було проведено нову межу між фінлядською і німецькою оборонними смугами. Ухтинська ділянка тепер належала до території, за яку відповідав я. Фінське військо на цій ділянці — штаб ІІІ корпусу і 3-тя дивізія — підпорядкували мені, а певні німецькі підрозділи поступово перекинули на північ. А що ІІІ корпус складався тепер лише з однієї дивізії, то вивільнився його штаб. Маючи на увазі майбутні потреби, я не хотів його розпускати, а після того як командувача корпусу, генерал-лейтенанта Сійласвуо, було призначено інспектором вишколу, цей штаб підпорядкували командувачеві 3-ї дивізії, який мав здійснювати постачання й адміністрування ухтинської ділянки.