Ця інформація стала для мене прикрою несподіванкою. Чому уряд, який залишався непохитним кілька тижнів, тепер дійшов висновку, що конче треба погодитися на вимогу німців? Після візиту міністра Рамсая до Берліна я весь час категорично застерігав від такого кроку. Перебуваючи у Швейцарії, я ознайомився з тим, як нейтральна сторона оцінює шанси Німеччини дати собі раду у війні, і дедалі більше упевнювався: на державу, яка тепер міждержавним пактом пов’яже долю з Німеччиною, чекає загрозливе майбутнє. Тому я вважав своїм обов’язком зробити все, що міг, аби спонукати уряд переглянути ухвалу. Наступного дня після повернення я запросив прем’єр-міністра Лінкоміеса на обід до свого штабу, де були і міністр оборони з начальником Генштабу. Не уникаючи відвертих слів і категоричних тверджень, я заявив, що уряд наміряється зробити фатальний для країни крок, і вагомо зазначив: конче треба в останній момент переглянути ухвалу. Навідався я і до президента республіки, щоб висловити свою позицію. Перед моїм від’їздом до Ставки уряд скасував ухвалу.

Ставлення Німеччини найближчими тижнями аж ніяк не було прихильним, проте кризи, як багато хто чекав, не сталося. Імпорт харчових продуктів зупинився на початку червня, і в той самий час було повідомлено, що ми можемо сподіватися хіба на половину обіцяної кількості бензину й мастила, але цим, наскільки я знаю, контрзаходи й обмежилися. Після великої поразки в Тунісі німецьке керівництво мало інший клопіт, ніж тиснути на Фінляндію. А ще німці вважали небажаним занадто загострювати ситуацію, і це оприявнилося в тому, що наприкінці червня обмеження на експорт було скасовано.

До завершення червня розформували німецький батальйон СС, зібраний навесні 1941 року з фінських солдатів-добровольців. Коли його створювали, я висловлював рішучу незгоду з аргументами, які лунали за реалізацію цієї ініціативи, чужої і для мене, і для армії. Так сталося, що бійці батальйону саме перебували у відпустці у Фінляндії, коли закінчувався термін дії їхніх контрактів. Тоді, як я побачив, настав слушний момент заборонити їм поновлювати контракти, а надто що ті молоді солдати майже всі без винятку належали до вже мобілізованих вікових категорій. Ця позиція не знайшла повного розуміння, і мені не вдалося переконати уряд заборонити підписувати нові контракти. Міністерство закордонних справ, яке в часи формування батальйону взяло вербування під свій патронат, побоювалося, що таке втручання може справити негативне враження в Німеччині. Я і далі тримався своєї позиції, і коли юнаки тим часом зібралися в Ганко, відрядив до порту одного генерала, щоб він повідомив їм про мою заборону поновлювати контракти й сідати на корабель, який мав везти їх до Німеччини. Верховному начальникові війська СС Гімлеру довелося оголосити в наказі, що він розформовує батальйон, аби вберегти бійців від конфлікту обов’язків.