Події тепер ішли одна за одною у швидкому темпі. 1 серпня президент Рюті склав повноваження, і до парламенту було подано для негайного розгляду законопроект, за яким мало відбутися обрання мене президентом. Після відповідної процедури депутати одностайно ухвалили цей спеціальний закон на урочистому пленарному засіданні 4 серпня, після чого його засвідчив прем’єр-міністр — виконувач обов’язків президента, — і він одразу набув чинності. Кілька годин по тому я в парламенті склав присягу шанувати на посту очільника держави конституцію й закони Фінляндії і по своїй спромозі сприяти добробуту народу.

Моїм першим завданням стало призначення нового уряду. Посаду прем’єр-міністра я доручив віце-судді Антті Гакцеллю, колишньому міністрові закордонних справ і послу в Москві, який до того, бувши народним депутатом і членом комітету, призначеного під час війни для підготовчої роботи в зовнішньополітичних справах, опікувався громадськими дорученнями. Міністр Енкелль заступив на посаді міністра закордонних справ доктора Рамсая, а міністром оборони лишився генерал Вальден. Новий уряд, головне завдання якого полягало в тому, щоб забезпечити країні мир, було призначено 8 серпня.

Тепер я обіймав дві відповідальні посади — очільника держави й верховного головнокомандувача. Функції останнього доводилося виконувати через Ставку, яку не було змоги передислокувати, доки ще тривали бойові дії. Унаслідок цього я мусив понад чотири місяці розподіляти свій час поміж Міккелі й Гельсінкі.

17 серпня я прийняв генерал-фельдмаршала Кайтеля. Він прибув літаком до Міккелі, щоб переказати вітання від райхсканцлера Гітлера з тим, що я обійняв пост очільника держави. Справжнім наміром Гітлера, очевидно, було спробувати ще в останній момент збити нас з обраної дороги.

Під час тривалої розмови, при якій був присутній начальник Генерального штабу, я пояснив значення політичних подій останніх тижнів. Генерал-фельдмаршал поцікавився, що практично означає офіційно заявлена важливість поєднувати в одних руках найвищу цивільну та військову владу. Я не приховував, що так було зроблено, аби забезпечити фінляндському народові, який перебуває у важкому становищі, повну волю дій для його власних інтересів. Очолюючи зовнішню політику країни, президент Рюті під тиском обставин не міг бути вільним у своїх діях. Тому він пішов у відставку, а я його заступив. Я додав, що хочу скористатися нагодою, щоб роз’яснити це й довести до відома райхсканцлера.

Моє пояснення вочевидь глибоко вразило гостя, хоч він і знаку не подавав аж до того моменту, коли сів у літак, щоб повертатися на батьківщину. Генерал-фельдмаршал був вельми уважним і ґречним. Мимохідь Кайтель пожалкував, що «щирі й товариські застережні слова», які він адресував у квітні в Берхтесґадені генералу Гайнрихсу, «як мені здалося, боляче вразили його, але їх було сказано з добрими намірами». Про загальне становище гість висловився з оптимізмом, якого потребувало його завдання.