Визначений угодою про перемир’я термін для демобілізації армії скінчився 5 грудня, і, попри наше прохання продовжити його, росіяни від нього не відступалися. Що стосується підрозділів, залучених до лапландської кампанії, їх демобілізація перетворилася на неймовірно складну процедуру. Водночас із тим, як старший особовий склад ішов у запас, молодший набирали в підрозділи, сформовані відповідно до організаційного плану мирного часу. Ті юнаки мусили ставати до бою проти ветеранів-німців, які за чотири роки війни встигли призвичаїтися до умов місцевості в Лапландії й до війни в лісовій глушині.

Це просто диво, що демобілізація не призвела до повного паралічу воєнних дій. У січні 1945 року новоорганізоване військо було готове рухатися далі до північно-західного куточка Фінляндії, так званої «Руки», що простягається поміж сопками до спільного прикордонного стовпа Фінляндії, Швеції та Норвегії за кількадесят кілометрів від норвезького узбережжя Атлантичного океану. У тих безлюдних і негостинних просторах німці до кінця квітня 1945-го утримували в руках останній клаптик фінляндської землі.

У грудні 1944 року наступ на німців досяг таких успіхів, що моя присутність у Ставці вже здавалася необов’язковою. У середині місяця я переніс свій командний пункт до Гельсінкі й водночас передав безпосереднє керування військовими справами начальникові Генерального штабу, генералові піхоти Ерику Гайнрихсу. Перед Новим роком його було офіційно призначено головнокомандувачем збройних сил. За заслуги на посаді начальника Генштабу у воєнний час і зокрема за вправне керування карельською кампанією я нагородив генерала Гайнрихса хрестом Маннергейма І ступеня.

Мій останній наказ на посту верховного головнокомандувача вийшов 31 грудня 1944 року:

Фінляндські солдати! Востаннє полишаючи безпосереднє керівництво збройними силами Фінляндії і, як Президент Республіки, залишаючись верховним головнокомандувачем, я подумки повертаюся до минулих п’ятьох років і двох воєн, які довелося за той час пройти фінляндському народові. З почуттям гордості і вдячності я бачу перед собою незчисленні сірі лави, які з непохитною відданістю своєму завданню довіряли мені й підтримували мене. Я з теплом думаю про всіх тих, хто після років боротьби й випробувань — до останнього виконавши свій обов’язок — повертається до мирних справ, як і про юнаків, що й далі служать у збройних силах держави. Зі святобливістю і пошаною згадую я тих з нас, хто не повернеться із цих воєн. Тепер це все позаду; у нашому суспільстві зостануться лише сліди від пережитих воєнних років і славетна пам’ять про діяння фінляндських чоловіків і жінок. Народи земної кулі стоять на порозі нових часів. Із жахів війни постане інший світ зі своїми випробуваннями і стражданнями людства, але напевно і з поступом і здобутками. Важким буде час для народів, доки не настане той день, який поєднає нації у злагоді і створить підвалини для мирної праці й порозуміння. Перед нами стають незліченні проблеми, пов’язані з перемир’ям і повоєнним часом. Труднощі здаються нездоланними, але тепер як ніколи ми, фіни, мусимо постійно демонструвати риси, які минулими роками були нашою силою: єдність і витриманість. Докладаючи всіх зусиль у старанній праці й самовідданості, ми зможемо впоратися з буремним часом, а також забезпечити подальше існування й майбутнє нашої держави. Загартовані в численних боях колишні солдати, які повернулися тепер до своїх домівок! На Вас лежить обов’язок зберегти по всій нашій країні дух взаємодовіри й товариськості, народжений спільними воєнними випробуваннями, а також вселяти у своєму оточенні надію й віру в майбутнє. Побратими! Я неодноразово, як і тепер, закликав Вас до подальших зусиль, вимагав від Вас майже неможливого, і це ніколи не було марним. Я дякую Вам за блискучі дії на війні, які ніщо у світі не може затьмарити. Дякую кожному командирові й солдатові в суходільному війську, військово-морських і військово-повітряних силах, від найвищого командування до рядовика — офіцерам, унтерофіцерам і рядовому складу, не забуваючи і про медичний персонал, лікарів та медсестер. Особливо я вдячний своїм найближчим товаришам, начальникам Генерального штабу, головному квартирмайстеру, інспекторам і командувачам родів війська, чиї майстерність і старанність полегшували тягар моєї відповідальності. А ще дякую командувачам армій та груп, керівникові фортифікаційної роботи, а також командувачам військово-морських і військово-повітряних сил, тилових частин, зенітних частин, корпусів, командирам дивізій, які самовіддано й успішно впоралися з важкими завданнями. Я адресую теплі слова подяки десяткам тисяч робітників, які на фронті і в тилу виконували неоціненну працю на благо оборони — часто й важачи життям. Я дякую залізничникам, які не боялися ні труднощів, ні небезпек. І нарешті дякую всім тим, неназваним тут, хто в різних установах та організаціях самовіддано працював на нашу спільну справу і своїм внеском сприяв тому, щоб зробити неможливе можливим. Від імені всіх збройних сил — і гадаю, що тут я висловлю думку кожного чоловіка — я від щирого серця дякую нашим лоттам, чия саможертовна діяльність, зокрема й у найнебезпечніших місцях, залишиться повік величним взірцем для фінляндських жінок. Зичу Вам усім успіху та щастя, яке зроджується на землі вільної Вітчизни. Нехай провадить нашу долю Всевишній на благо Фінляндії!