Виборзький лен знову став російським, і народ Карелії, узявши із собою худобу й рухоме майно, вирушив на захід. Завдяки м’якій осінній погоді й можливості використовувати водні шляхи на озері Саймаа евакуацію вдалося організувати краще, ніж у березні 1940 року, коли на нерозчищених від снігу дорогах постала гнітюча картина скрути й безладу: загрузлі в кучугурах сільськогосподарські машини й худоба, яка насилу пленталася. Проте дорога карелів, вигнаних зі своїх домівок, була, якщо це можливо, ще важчою, ніж тоді.

Порккальський край, давню культурну місцину з квітучими маєтками й багатими на рибу водоймами, треба було звільнити протягом трьох діб, щоб туди міг зайти російський гарнізон. Крім того, що тамтешні мешканці втратили свої домівки й успадковану від прабатьків землю, передача цього терену означала велику перешкоду для постачання столиці й перетинання прямого шосейного й залізничного сполучення з південно-західною Фінляндією. Те, що столиця відтепер перебувала в межах досяжності для російської польової артилерії, становило якнайсерйознішу загрозу.

Вдруге за чотири роки наше військо відходило за лінію кордону, яку визначав супротивник. Армія й тепер була виснажена після важких боїв проти переважальної сили, але, як і 1940 року, відступала, не втрачаючи цілісності і зберігаючи душевну твердість. Її не було здолано, і вона могла б, якщо треба, воювати далі — про це свідчили останні успішні бої в Іломантсі. Але для загальної ситуації було потрібно, щоб воєнні дії припинилися і народ мав мир. З високо піднесеною головою фінляндський солдат міг вирушати додому, добре виконавши справу.

За волю знову довелося заплатити дорогою ціною. Свідченням цього були 55 000 білих дубових хрестів на наших цвинтарях.

Уряд Гакцелля пішов у відставку, щойно виконав своє завдання і завершив укладання миру. Знайти придатну людину, згідну очолити новий кабінет міністрів, що, поза всяким сумнівом, матиме важче завдання, ніж будь-який попередній уряд, було нелегко. Я безрезультатно звертався до одного парламентаря за одним. Врешті цю непросту місію взяв на себе голова Верховного адміністративного суду Урго Кастрен.

Тепер треба було енергійно відбудовувати країну, поновлювати торговельні зв’язки та взагалі запускати виробничий механізм, і це все тоді, коли довелося провоювати війну проти нового супротивника. До того ж потребували розв’язання чималі соціальні проблеми — передусім забезпечення пересельців новим житлом. Зважаючи на величезні економічні зобов’язання, які накладала на нашу країну угода про перемир’я, труднощі здавалися неподоланними.