10. IOI-699423 346,000

Арт3міда, Ейч і Шото пройшли Другі ворота і отримали Кришталевий ключ протягом сорока восьми годин з моменту отримання мого е-мейлу. Коли Арт3міда здобула 25 000 очок за Кришталевий ключ, то знову повернулась на перше місце завдяки бонусним балам, які отримала за те, що перша знайшла Нефритовий ключ і друга — Мідний ключ.

Арт3міда, Ейч і Шото намагалися зв’язатися зі мною після того е-мейлу, але я не відповів на жоден з телефонних дзвінків, листів чи запрошень у чат. Я не бачив причини розповідати їм, що саме маю намір зробити. Вони не можуть нічим допомогти і, ймовірно, лише намагатимуться мене відрадити.

У будь-якому разі, шляху назад не було.

Я закрив Табло і довго дивився на фортецю, гадаючи, чи це востаннє. Потім зробив кілька швидких глибоких вдихів, наче глибоководний водолаз, який готується пірнути, і натиснув пальцем на іконку виходу. ОАЗа зникла, і мій аватар з’явився у віртуальному офісі, автономній симуляції, що зберігається на жорсткому диску консолі. Я відкрив консоль та ввів командне слово, яке активувало послідовність самознищення комп’ютера: лайношторм.

На екрані з’явився рядок прогресу, показуючи, що мій жорсткий диск тепер обнуляється і видаляється.

— Бувай, Максе, — прошепотів я.

— Адьйос, Вейде, — сказав Макс всього за кілька секунд до того, як його було видалено.

Сидячи в своєму тактильному кріслі, я вже відчував тепло, що надходило з іншого боку кімнати. Коли я зняв візор, то побачив дим, який проникав крізь отвори в дверях і стіні. Його було занадто багато і очисник повітря вже не справлявся. Я почав кашляти.

Дропкоп, який працював над моїми дверима, завершив роботу. Задимлене коло металу впало на підлогу з сильним гуркотом, який змусив мене підскочити в кріслі.

Коли зварювальник відступив, інший дропкоп вийшов вперед і з невеликої каністри розпилив навколо краю отвору якусь заморожувальну піну, охолоджуючи метал, щоб не обпектись, коли заходитиме всередину. А саме це вони збиралися зробити.

— Чисто! — крикнув один з них в коридорі. — Зброї не видно!

Першим в отвір заліз один з дропкопів, який мав електрошокову рушницю. Він раптово опинився прямо переді мною, націливши зброю в лице.

— Не рухатися! — крикнув він. — А то скуштуєш, зрозумів?

Я кивнув, що зрозумів. Мені спало на думку, що цей коп був моїм першим гостем, відколи я жив у цій квартирі.

Другий дропкоп, який заліз всередину, не був таким ввічливим. Не кажучи ні слова, він підійшов і запхав мені в рот кляп. Це стандартна процедура, адже вони не хотіли, щоб я дав якісь голосові команди комп’ютеру. Але в цьому не було потреби. В той момент, коли перший дропкоп зайшов у квартиру, в комп’ютері підірвався запальний пристрій. Він вже розплавився.