Коли дропкоп закінчив з кляпом, схопив мене за екзоскелет тактильного костюма, витяг з крісла, наче ляльку, і кинув на підлогу. Інший дропкоп натиснув вимикач, який відкрив бойові двері. Останні два дропкопи кинулися всередину, а за ними Вілсон у костюмі.

Я згорнувся клубочком і заплющив очі. Мимоволі почав трястись, намагаючись підготувати себе до того, що буде далі.

Вони виведуть мене на вулицю.

— Містере Лінч, — сказав Вілсон, посміхаючись. — Офіційно саджаю вас під корпоративний арешт. — Він повернувся до дропкопів. — Скажіть команді збирачів прийти і очистити це місце. — Він оглянув кімнату і помітив тонку цівку диму з комп’ютера. Подивився на мене і похитав головою.  — Це було нерозумно. Ми могли б продати цей комп’ютер, щоб допомогти оплатити ваш борг.

Я не міг відповісти через кляп у роті, так що просто стенув плечима і показав середній палець.

Вони стягнули з мене тактильний костюм і залишили його для команди збирачів. Під ним я був абсолютно голим. Вони дали мені одноразовий сірий комбінезон і пластикове взуття під колір. Костюм був як наждачний папір, і від нього все чухалось. Мені скрутили руки, так що почухатися було нелегко.

Вони витягли мене в коридор. Різкий флуоресцент висмоктав колір і все виглядало, як старий чорно-білий фільм. У ліфті грала музика, і поки ми спускалися вниз у вестибюль, я мугикав так голосно, як тільки міг, щоб показати їм, що не боюся. Один з дропкопів помахав мені шокером і я зупинився.

У холі вони одягли мене в зимове пальто з капюшоном. Вони не хотіли, щоб я підхопив пневмонію тепер, коли був власністю компанії. Людським ресурсом. Вони вивели мене на вулицю, і вперше за останні півроку моє обличчя побачило сонячне світло.

Сніжило, все було покрито тонким шаром сірого льоду і сльоти. Я не знаю, якою була температура, але не пам’ятаю, щоб колись було так холодно. Вітер пробирав до кісток.

Вони закинули мене в транспортну вантажівку. Два новобранці у візорах вже сиділи позаду, прив’язані до пластикових сидінь. Люди, яких вони заарештували рано вранці. Дропкопи були наче збирачі сміття на щоденному обході.

Праворуч від мене був високий худий хлопець, може, на кілька років старший від мене. Він виглядав так, ніби страждає від недоїдання. Інший був неймовірно ожирілим, і я не був впевнений щодо статі. Я вирішив, що це чоловік. Його обличчя було приховане під копицею брудного світлого волосся, і щось схоже на газову маску прикривало ніс і рот. Від маски вниз до сопла на підлозі тягнулася товста чорна трубка. Я не був впевнений у її призначенні, поки він не похитнувся вперед, і не виблював. Я почув як активувався вакуум, засмоктуючи неперетравлене печиво «Орео» під підлогу. Цікаво, вони зберігають його в зовнішньому баці чи просто скидають на вулицю? Напевно, в баці. А потім «ІОІ» проаналізує його блювотину і запише результати у файл.